Дай спокій. Мария Джоан Хайленд

Чтение книги онлайн.

      – Ти хочеш повернутися до школи наступного тижня?

      – Не дуже.

      Тим самим рукавом, яким протирала скло, вона витерла в себе під носом.

      – Хочеш носовичок? – питаю я. У мене є в кишені.

      Я витираю їй носа носовичком, а вона в цей час веде машину, і я думаю, куди подівся рожевий носовичок, який я подарував їй на Різдво. Кінчик її носа червоний і навколо края ніздрі тоненька блакитна жилка. Не пам’ятаю, щоб я бачив раніше цю жилку чи темну родимку на її пальці, з якої росте три чорні волосини.

      – Коли тебе востаннє міряли в школі? – питає вона. – Може, нам треба знову поговорити з лікарем?

      – Я на півтора дюйми8 нижчий за тебе, – кажу я. – Мій зріст рівно п’ять футів вісім з половиною дюймів9.

      – Ми просто хочемо слідкувати за всім. І все. Може, краще поговорити про це з лікарем?

      – Немає про що говорити. Я просто високий. І все.

      – Що стосовно всіх інших речей?

      – Немає інших речей! Я просто високий.

      Вона відкашлюється і збавляє швидкість.

      – Що стосовно статевого дозрівання? У тебе це може початися рано.

      – Ну. Не почалося. То про що тоді говорити?

      – Але подивися на свої ноги, – каже вона. – Вони майже не вміщаються в машину. А руки! Великі, як чоботи-заброди.

      – Я такий уже декілька тижнів. Вони такі вже щонайменше три тижні.

      – Ясно. У тебе черговий стрибок росту. Може, поговоримо з лікарем? Що скажеш?