Царівна Нефрета. Василий Масютин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ жаби як знак воскресення і нестримного життєвого гону і музичний інструмент, що відповідав іменню покійної як символ щасливого припадку. Нарешті – людське око, що зображало здоров’я і сонце – символ вічности.

      Оці та всякі інші символи мали за ціль охороняти життя, допомагати воскресенню, творити разом із перев’язками стіну, що має стримати руїнницький наступ часу.

      Нефрету загорнули в лантух, увесь покритий виривками із книги «Про Появу перед Обличчям Світла». Досвідчені руки сповивали її обережно та ніжно тоді, як священик ознайомлений з цим обрядом нахилившись над Тою, що відходить, – нашіптував їй ради, як вона має поводитись у своїй мандрівці.

      Тепер прикрили її останнім лантухом з мішкового полотна, зашили червоне полотно на її плечах і затиснули стяжками. Оцей сувій не нагадував уже людського тіла.

      «Іди своєю далекою дорогою, Нефрето! Сатмі буде супроводити тебе, бо його імення, вирізане на амулеті, це ж він сам, той, що тебе кохає. Він разом із тобою буде викликати твоє серце, поки твоє життя не вернеться до тебе, буде стукати як курча об шкаралущу яйця, поки твоє серце не заб’ється під цим покривалом.

      Серце моє, рідне серце моє! Завдяки тобі я почав жити, о, серце.

      Не дозволь, щоб моє імення зів’яло. Не дозволь, щоб брехня впала на мої слова перед могутнім володарем – Аменті, Країни Призахідного Сонця.

      Ніколи не втомляться мої уста носити твоє імення, Нефрето, кохана мого серця…»

      Так шепотів молитовно Сатмі.

      Сімдесят днів приготовляли тіло Нефрети на далеку дорогу. Сімдесят днів працювали до виснаження мистці, щоб вималювати гріб, викований у скелі, приготовлений фараоном для нього самого. Тепер він відступив його своїй улюблениці, що йому молодому заступала сестру.

      Від нещастя постарівся фараон і виглядав тепер, як втілення жалоби. Він наказав особистому секретареві Нефрети списати дбайливо все те, що вона йому диктувала, і всі пісні зібрати у дорогоцінну скриночку. Її пісні теж мали піти з нею поза життя, щоб вона могла їх співати по смерти.

      Сімдесят днів працювали різьбарі над образами людей – пекарів, прачок, гребців, золотарів, слуг і рабів, щоб усіх їх мала довкола себе Нефрета. На стінах виринали рисунки піль, отар і багатих на рибу потоків, з яких пливуть щедрі дари. Сама царівна мала на малюнку сидіти в гурті своїх приятелів, щоб могла їх вічно чути.

      Найбільший мистець фараона, хоч і єретик, але звеличник краси розумів горе Сатмія і зумів його передати. Він змалював його у хвилині, як він приймає похоронну процесію при гробі. Учні майстра подивляли живучість образу. Імення найвищого жерця з’єдналося навіки з іменням царівни, якої смерть він так глибоко відчув.

      Крім зібраних предметів щоденного вжитку з хоромів царівни, ремісники приготовили ще чимало вибагливого приладдя. Було це віно царівни, що мало приголомшити її нареченого з варварської країни; щоб і він мусив щиро спочувати з болем СКАЧАТЬ