Карта днів. Ренсом Риггз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й ні, але саме в той момент вирішити це було доволі складно – із піцою на колінах та головою на плечах, яка йшла обертом від можливих перспектив. До школи залишався ще цілий тиждень. Час був. А просто тоді все, що я мав робити, це їсти та насолоджуватися компанією своїх друзів.

      – Це найкраща їжа у світі! – заявила Клер із повним ротом розтопленого тягучого сиру. – Я тепер їстиму це щовечора!

      – Ні, якщо хочеш прожити ще хоч тиждень, – прокоментував Горацій, із досконалою точністю вибираючи маслини зі своєї скибочки. – Тут солі більше, ніж у всьому Мертвому морі.

      – Боїшся розжиріти? – розсміявся Єнох. – Жирний Горацій. Я хотів би на це глянути.

      – Я боюсь, що мене рознесе, – поправив Горацій. – Моє вбрання скроєне в строгому стилі, на відміну від мішків, у які вдягаєтесь ви.

      Єнох оглянув свій одяг – сіра, без коміра, сорочка під чорним жилетом, обшарпані чорні штани та лаковані шкіряні туфлі, які давно втратили свій блиск.

      – Я придбав це в Парí, – слово «Париж» він вимовив на французький лад, із відповідним акцентом, – в одного модного хлопця, котрому воно більше не було потрібне.

      – У мертвого хлопця, – вставила Клер, і її губи скривилися від огиди.

      – Похоронні салони – це найкращі секонд-хенд-бутики у світі, – заперечив Єнох, відкушуючи величезний шмат піци. – Просто треба встигнути забрати одяг до того, як його тимчасовий власник почне гнити.

      – Ну от, весь апетит перебив, – пробурчав Горацій, пожбуривши свою тарілку на кавовий столик.

      – Візьми й доїж! – насварилася на нього пані Сапсан. – Ми не марнуємо їжу!

      Горацій зітхнув і знову взявся за тарілку.

      – Інколи я заздрю Нулінґсу, він міг би набрати зайвих сто фунтів1, і ніхто цього б не помітив.

      – Я доволі стрункий, до твого відома, – озвався Мілард, а затим пролунав звук, наче хтось ляснув себе долонею по голому череву. – Підійди помацай, якщо не віриш.

      – Я пас, дякую.

      – Заради пташки, одягнися, Міларде, – проказала пані Сапсан. – Що я казала про непотрібну наготу?

      – Яке це має значення, якщо мене ніхто не бачить? – заперечив Мілард.

      – Це поганий смак.

      – Але тут так спекотно!

      – Негайно, пане Нулінґс!

      Мілард підвівся із кушетки та, легким вітерцем прошелестівши мимо нас, пробурчав щось про якихось «святенниць», а за хвилину повернувся з нетуго намотаним на поясі банним рушником. Але пані Сапсан цей варіант також не прийняла та відправила Міларда назад. Коли той повернувся вдруге, то на ньому вже було те, що він поцупив із моєї особистої шафи: туристські чоботи, шерстяні штани, пальто, шарф, шапка та рукавички.

      – Міларде, так тебе вб’є тепловий удар! – вигукнула Бронвін.

      – Зате ніхто не муситиме уявляти мене в костюмі Адама! – відказав він, і це справило бажаний ефект на пані Сапсан, розізливши її. Вона заявила, що їй наразі треба ще раз СКАЧАТЬ