Карта днів. Ренсом Риггз

Чтение книги онлайн.

      – Нема.

      – Незапланована вагітність?

      Емма відсахнулася:

      – Ви приколюєтесь!

      – Наскільки нам відомо, принаймні один раз таке вже було, – сказала пані Сапсан. Вона відклала коробку з печивом та пильно подивилася мені в очі. – Та особа була чоловіком.

      – Я не вагітний! – заявив я доволі голосно.

      – І слава богу! – почулося з вітальні.

      Пані Сапсан поплескала мене по плечі:

      – Схоже, що ви чистий. Однак, я повинна була вас попередити.

      – І добре, що ви не зробили цього раніше, – відказав я, подумавши, що інакше це перетворило б мене на параноїка, котрий ще місяць тому почав би потайки робити тести на вагітність та вишукувати слимаків у власному калі. І мої батьки вже давно запроторили б мене до якоїсь психіатричної лікарні.

      – Доволі чесно, – підсумувала пані Сапсан. – А тепер, перш ніж ми зможемо розслабитися та насолодитися компанією одне одного, поговорімо про справи.

      І вона почала кроками описувати вузьке коло між двокамерною духовкою та кухонною раковиною.

      – Пункт перший: безпека та захист. Я вже дослідила периметр будинку. Усе нібито спокійно, але зовнішність буває оманливою. Чи є щось, що я повинна знати про ваших сусідів?

      – Що, наприклад?

      – Кримінальне минуле? Схильність до насильства? Колекції вогнепальної зброї?

      У нас було лише двоє сусідів: древня, як світ, місіс Мелловруз – прикута до інвалідного візка вісімдесятирічна жінка, котра покидала свій будинок тільки за допомогою доглядальниці, що жила разом із нею, та одна німецька пара, котра більшу частину року проводила десь у іншому місці, залишаючи свій дім, свій велетенський «Макменшн» у стилі Кейп-Код, порожнім весь час, окрім зими.

      – Місіс Мелловруз може проявляти надмірну цікавість, – повідомив я. – Але поки прямо в неї під вікнами не з’явиться хтось обурливо дивний, думаю, клопоту вона нам не завдасть.

      – Прийнято, – погодилась пані Сапсан. – Пункт другий: чи не відчували ви, звідтоді як повернулися додому, присутності порожняків?

      Я відчув, як у мене підскочив тиск при тому слові, яке вже протягом кількох тижнів не торкалося ні моїх вуст, ні моїх думок.

      – Ні, – відказав я швидко. – А що? Були нові напади?

      – Ні, не було. Навіть нічого про них не чути. Але це мене і тривожить. А тепер про вашу сім’ю…

      – А хіба ми їх не всіх повбивали чи полонили в Диявольському Акрі? – зауважив я, не готовий так миттєво залишати тему порожняків.

      – Не всіх. Після нашої перемоги невелика група їх разом із деякими витворами врятувалася, і ми думаємо, що вони втекли до Америки. І хоча я й сумніваюся, що вони коли-небудь наблизяться до вас особисто – насмілюся висловити думку, що вони засвоїли попередній урок, – та все ж, можу припустити, що вони знову щось затівають. Додаткова обережність зайвою не буде.

      – Вони бояться тебе, Джейкобе, – з гордістю СКАЧАТЬ