П’ятнадцятирічний капітан. Жуль Верн

Чтение книги онлайн.

      – Як що? – сердито обернувся дивак. – Та ж комах, кузино Велдон…

      – Нелегке ж ви поставили собі завдання, – посміхнулася жінка. – У капітана Галла на шхуні бездоганна чистота. Чи добре ви почуваєтесь?

      – Дякую вам, кузино. Почуваюся непогано… – ентомолог випростався й підійшов ближче. – Але мені кортить якомога скоріше висісти на берег!

      – На жаль, містере Бенедикт, вам навряд чи вдасться у відкритому морі поповнити свою колекцію, – зауважив капітан. – Хіба що кількома тарганами з трюму, хоча я не певен, що й там ви знайдете цікаві для вас екземпляри… До речі, давно хотів спитати: чому ви так дивно придивляєтеся до нашого Дінго? Він вам не подобається?

      – Авжеж… мабуть… – пробурчав кузен Бенедикт. – Річ у тім, що ця мерзенна тварина не справдила моїх сподівань, сер. Я сподівався знайти в його шерсті бодай якихось… якихось комах, властивих тільки західноафриканській фауні.

      – О боже! – вигукнула місіс Велдон, а капітан засміявся: – Ви шукали на ньому бліх, і пес це стерпів?

      – Що ви тямите в ентомології, леді! – сухо відказав учений. – На відміну від вас, дотепників, у мене на судні з’явився хоча б один уважний слухач – високоповажний містер Геркулес. Ось кому моя колекція справді цікава.

      – Бідолаха Геркулес, – шепнула місіс Велдон, коли її кузен бундючно пішов собі геть. – Тепер нашому велетневі доведеться до кінця плавання милуватися жуками і сонечками…

      Море всі дні було спокійним, слабкий вітер постійно змінював напрям і ледве напинав вітрила, тому «Пілігрим» майже не посувався на схід. Капітан Галл нетерпляче чекав, коли зміниться погода.

      Поки кузен Бенедикт прилучав Геркулеса до таємниць ентомології, місіс Велдон навчала сина читати і писати. Для цього вона користувалася дерев’яними кубиками, на яких червоною фарбою були написані великі літери. Хлопчик уже знав алфавіт, і йому дуже подобалося вчитися граючись – складати з кубиків слова. І саме ця гра привела до несподіваної й незвичайної події.

      Ранком дев’ятого лютого Джек разом зі старим Томом був на палубі й зосереджено відшукував потрібну літеру на викладених рядочком кубиках. При цьому він раз у раз відганяв Дінго, який вертівся поруч. Раптом пес завмер, завиляв хвостом і, схопивши зубами один з кубиків, одбіг убік.

      – Дінго, ну віддай, будь ласка! – вигукнув Джек, коли пес поклав кубик перед собою на палубу.

      Але той знову підбіг до кубиків і, схопивши ще один, прилаштував його поряд з першим. На кубиках були літери «С» і «В».

      Почувши Джекові крики, прибігли місіс Велдон, капітан і Дік Сенд. Хлопчик розповів їм про те, що сталося.

      – Дінго вміє читати, – палко запевняв він, – а тепер він нікого не підпускає до цих кубиків і не віддає їх мені…

      Не звертаючи уваги на загрозливе гарчання Дінго, Дік Сенд забрав СКАЧАТЬ