П’ятнадцятирічний капітан. Жуль Верн

Чтение книги онлайн.

      – Почекаємо, поки вони почнуть приходити до тями, – промовив капітан. – Найбільше зараз ці люди потребують води, а потім їм можна буде дати трохи рому.

      Обернувшись до камбуза, він покликав:

      – Неґоро!

      Почувши це ім’я, пес вищирив зуби і неголосно загарчав. Проте кок не показувався і не відгукувався.

      – Неґоро! – голосніше повторив капітан Галл.

      Шерсть на рудому загривку настовбурчилась, собака знавісніло гарчав.

      Португалець нарешті вийшов із камбуза, та щойно ступив на палубу, як пес несамовито рвонув до нього і стрибнув, намагаючись схопити кока зубами за горлянку.

      Неґоро відкинув пса ударом черевика; двоє матросів насилу втримали собаку від нової атаки.

      – Негоро, ви раніше знали цього пса? – спитав Галл.

      – Звідки, сер? – стенув плечима кок. – Зроду не бачив цієї скаженої тварюки!

      – Дуже дивно!.. – пробурмотів Дік Сенд.

      Капітан Галл напрочуд добре знав, що работоргівля, попри заборону, все ще поширена по всій Екваторіальній Африці. Віддавна попит на «чорний товар» залишався високим навіть у цивілізованих країнах. І хоча у прибережних водах континенту крейсували англійські й французькі військові кораблі, але судна работорговців, як і раніше, везли з Анголи й Мозамбіку повні трюми негрів-невільників. І хоч широти в океані, де тепер перебував «Пілігрим», були осторонь від звичайних шляхів невільничих суден, Галл був майже певен, що ці ледь живі чорношкірі належали до партії рабів, яку «Вальдек» віз для продажу до однієї з іспанських колоній на тихоокеанському узбережжі Південної Америки.

      На «Пілігримі» врятованих оточили якнайбільшим піклуванням. Місіс Велдон, якій допомагали няня Нен і Дік Сенд, одразу ж напоїла їх прохолодною водою – невеличкими порціями, з ложки, немов малих дітей. І невдовзі питво, якого вони так довго не мали, трохи рому та кілька ковтків міцного бульйону повернули бідолахам сили. Не минуло й години, як один з них, старий років шістдесяти, що чудово говорив англійською, вже міг до ладу розповісти, що з ними трапилося.

      – Що стало з вашим кораблем? – найперше, що спитав у старого капітан Галл.

      – Днів десять тому, вночі, коли всі спали, на нас наскочило якесь судно, – відповів той.

      – А куди поділася команда «Вальдека»?

      – Не знаю. Коли ми оговталися й піднялися на палубу, там нікого не було, сер.

      – І той корабель, що зіткнувся з вашим, навіть не затримався, щоб підібрати потерпілих?

      – Ні.

      – Можливо, він дістав пошкодження і затонув?

      – Ні, сер, – похитав головою старий, – ми встигли помітити, як те судно втікало.

      – А екіпаж «Вальдека» міг перебратися на нього?

      – Сподіваюся, що так і сталося, сер…

      Капітан насупив брови. Що ж, таке траплялося СКАЧАТЬ