Шопоголік на Мангеттені. Софи Кинселла

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ днів його не оплатите, нам доведеться вжити відповідних заходів.

      Я витріщаюся на телефон, відчуваючи, як згасає моя усмішка. Це ніяка не формальність, еге ж? І він не хоче, щоб я розробила колекцію одягу. Він телефонує через гроші!

      Я почуваюся трохи обуреною. Хіба можна, щоб хтось отак дзвонив вам просто додому й вимагав гроші без попередження? Тобто, ну звісно ж, я їм заплачу. І якщо я не надіслала чек тієї самої миті, коли рахунок опинився в моїй поштовій скриньці…

      – Минуло вже три місяці, відколи ми надіслали вам перший рахунок, – каже Девід Барроу. – І я змушений вас попередити, що, за нашими правилами, після закінчення тримісячного періоду ми передаємо всі неоплачені рахунки до…

      – Так, гаразд, – зверхньо уриваю я. – Мої… бухгалтери саме займаються всіма рахунками. Я з ними поговорю.

      – Дуже радий це чути. І, звісно, ми сподіваємось якнайскоріше знову побачити вас у «Ла Роза»!

      – Еге ж, – роздратовано кажу я. – Може, й зайду.

      Я саме кладу слухавку, коли Сьюз тягне повз двері ще один чорний пакет для сміття.

      – Сьюз, що ти робиш? – питаю я, дивлячись на неї.

      – Я розмотлошуюся! – пояснює вона. – Це просто чудово. Позбавляюсь усього мотлоху, очищаюся! Тобі треба неодмінно спробувати. Ну, то хто такий Девід Барроу?

      – Він нагадував про якийсь дурний неоплачений рахунок, – відповідаю я. – Ну чесне слово! Телефонувати мені просто додому!

      – Ой, ти мені нагадала. Стривай-но.

      Вона на мить зникає, потім знову з’являється зі стосом конвертів.

      – Я знайшла це в себе під ліжком, коли прибирала, а оця купа лежала на моєму туалетному столику… Ти, мабуть, забула їх у моїй кімнаті, – кривиться вона. – І, мабуть, це все рахунки.

      – О, дякую, – кажу я, жбурляючи конверти на ліжко.

      – Можливо… – вагаючись, мовить, Сьюз, – можливо, варто тобі оплатити кілька з них? Ну, розумієш, один-два.

      – Але ж я оплатила! – відповідаю здивовано. – Я їх усі оплатила в червні. Ти що, забула?

      – Ні-ні! – заперечує Сьюз. – Ні, звісно, не забула, – вона кусає губи. – Але річ у тому, Бекс…

      – У чому?

      – Ну… відтоді вже збігло трохи часу, правда? І, можливо, за цей час у тебе з’явилося кілька нових боргів.

      – Із червня? – я легенько всміхаюся. – Але ж він щойно минув! Чесне слово, Сьюз, не варто турбуватися. Адже… ну, візьмімо оцей, – я беру випадковий конверт. – Адже… ну, що я останнім часом купувала у «Маркс і Спенсер»? Та нічого!

      – А, он воно як, – відітхнувши, говорить Сьюз. – То це просто рахунок на… нуль фунтів, так?

      – Ну звісно ж, – запевняю я, розриваючи конверт. – Нуль! Ну, може, там… фунтів десять. Розумієш, якісь випадково куплені трусики…

      Я витягаю рахунок і дивлюся на нього. На мить мені відбирає мову.

      – Ну, скільки там? – збентежено питає Сьюз.

      – Тут… тут якась помилка, – мовлю я, силкуючись запхати аркуш назад СКАЧАТЬ