Боротьба за дитину. Франсуаза Дольто
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Боротьба за дитину - Франсуаза Дольто страница 48

СКАЧАТЬ коли розрізняє «почуття дитинства» і «прихильність до дитини»; стверджувати, що материнське почуття з’являється лише в XIX ст., неточно з погляду історії. Звісно, трапляється чимало виявів цього почуття, які, вочевидь, можна назвати нетиповими, але й нині також легко відшукати в нашому суспільстві безліч прикладів, що заперечують цю моду, що перетворює дитину на центр усесвіту; можна показати й випадки, коли чимало людей поводяться зі своїми дітьми, як у Середньовіччі або в XVII ст. (наприклад, у Русі за звільнення жінок (M.L.F.) лунають голоси, що вимагають права відмовлятися від дитини після її народження і не засуджувати цього як щось протиприродне). Отже, треба нюансувати ці результати, адже наш розгляд показує, що ставлення до дітей практично те саме: немає фундаментальної зміни.

      Утім, маємо одну значну відмінність: за Середньовіччя і в XVII ст. дитину завжди вигодовували груддю – це могла бути мати або інша жінка, – без цього дитя помирало. Грудне годування тривало доти, доки жінка мала молоко; у цьому питанні воно не підпорядковувалося зовнішній фігурі вченого, фахівця, який говорив би: «Це неправильно, ви винні в тому, що годуєте дитину (як зараз) понад чотири місяці». Сьогодні лікарняний персонал забороняє жінці годувати дитину на свій розсуд, а якщо вона чинить опір, то їй «дозволяють», але на декілька місяців, до шести чи семи.

      Переставимо фігурантів місцями: у нашій перспективі важить дитина, а вже потім батьки.

      Дотепер досліджували насамперед ставлення дорослих до дітей; власне, це робили для того, щоб краще вивчити суспільство певної епохи. Тим часом, якщо брати до уваги саме дитину, інтереси дитини, її шанси на структурування, помічаємо, що вже в XVII ст. материнський образ розвивався, щойно в дитини з’являлася годувальниця, у якої своєю чергою були стосунки з дорослим супутником життя та власними дітьми. Сьогодні, якщо порівняти з XVII ст., радше відбувається регрес – у тому сенсі, що більше немає годувальниць. А що є натомість? Механізація. Жінку, яка годує дитину, механізують тією мірою, що вона мусить у два з половиною місяці давати малюкові м’ясну підливу; безособове і нейтралізоване харчування запроваджують в ім’я Науки. Наука ж розглядає дитину як піддослідну тваринку, а не як чуттєве створіння; вона не намагається зрозуміти, які почуття виражає дитина. Їй видається немислимим, що дитина може думати щось своє про весь цей процес.

      Тепер ми можемо, завдяки сучасним дослідженням, віддавати дитині привілейоване місце, у порівнянні з попередніми століттями. Це ще, правду кажучи, відносно. Можна поставити собі питання, дивлячись на минулі століття, чи не повернеться це проти справжніх інтересів дитини, чи не програє вона. Ми постійно чуємо: «Нарешті, ми, сучасні люди, починаємо віддавати дитині належне: поважати її права, розширювати їй простір…»; але тим часом переправляємо дитину з одного місця до іншого, як пакунок, оточуємо новими заборонами, що тиснуть на неї ще більше, ніж кордони території за часів СКАЧАТЬ