Кінець дороги. Мері Ловсон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ногами, по двоє – наче звірі до ковчега, подумала Меган, тільки от вони однієї статі й далеко не такі милі. Сімнадцятирічні Дональд і Ґері, десятирічний Пітер і дев’ятирічний Корі. Останні двоє гризлися як завжди.

      – Я до нього не торкався, – сказав Пітер.

      – А от і ні, – відповів Корі. – Я бачив.

      – Не міг ти мене бачити, свиня, бо я до нього не торкався.

      – Якщо ви не замовкнете, я повідриваю вам голови, – сказав Дональд. Він сів і підсунув свого стільця ближче до столу.

      – Ану всі посідали, – сказала Меган, усаджуючи Адама на його дитячий високий стільчик. – Я маю вам дещо сказати. – Вона міцно зав’язала Адамів слинявчик у нього на шиї й підтягнула стільчика до столу. Порожній Томів стілець і досі стояв на місці, займаючи цінний простір. Меган хотілося приставити його до стіни, але мати наполягала, щоб він стояв де був, наче за столом із ними сидів привид.

      – Ти кажеш, що я брехун? – запитав Пітер у Корі.

      – Так, кажу. Злодій, злодій!

      Дональд злегка підвівся й потягнувся до Корі, наміряючись схопити його за руки, але той вивернувся від нього.

      Меган взяла ложку й застережно постукала нею по столу. Вони всі підвели на неї очі.

      – Я маю вам дещо сказати, – повторила вона.

      Пітер знову зиркнув на Корі.

      – Недоумок! – сказав він.

      Меган обійшла стіл і вдарила його ложкою по голові.

      – Ай! – розгнівано завищав Пітер, тручи голову. – Меган! Це ж боляче!

      – Зосередься!

      Дональд підняв руку.

      – Що таке? – гаркнула Меган.

      – Мені дуже, дуже шкода перебивати, – сказав Дональд ліниво, – але я подумав, може, ти маєш знати, що малий задихається.

      – Нічого подібного, – сказав Ґері. – Він просто сере.

      – Коли він сере, то стає не синій, а червоний.

      – Будь ласка, не вживайте таких слів за столом, – автоматично сказала Меган. Вона глянула на Адама. Він важко дихав, смикав слинявчик і справді трохи посинів. Вона розв’язала його, зав’язала вільніше й погладила малого по спині. Той кілька разів глибоко вдихнув, коротко скрикнув і запхнув до рота великого пальця. Меган схвально знову його погладила – стоїчна маленька душа. Серед них усіх вона сумуватиме тільки за ним.

      – А тепер слухайте сюди, – вела далі вона. – Через два тижні я поїду з дому.

      – Чудово! – сказав Пітер.

      – Які прекрасні, чудесні новини! – мовив Ґері.

      – Справді? – запитав Дональд. – Що, назавжди?

      – Так, – відповіла Меган. – Назавжди. І це вплине на вас усіх. У вас буде більше роботи по дому.

      – Можна нам уже їсти? – запитав Корі.

      – Ти почув, що я сказала? – вимогливо запитала Меган. – Ви маєте допомагати мамі. Вона не впорається без вашої допомоги. Ви всі це почули?

      – Так, – сказав Дональд. – Ми ж не глухі, ми всі це почули.

      – Добре. СКАЧАТЬ