Кінець дороги. Мері Ловсон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ночі на кухні я наткнувся на Тома. Останнім часом я погано сплю; засинаю досить легко, але о третій ночі знову прокидаюся й до ранку не стуляю очей. Я або лежу й печально розмірковую над тим, яке безглузде життя, або встаю, йду вниз, насипаю собі миску кукурудзяних пластівців і розмірковую про те саме за кухонним столом. І, як я вже сказав, минулої ночі я виявив на кухні Тома – без сумніву, він теж над чимось розмірковував.

      Жоден із нас не знав, що сказати. Безсумнівно, збоку це мало досить кумедний вигляд. Том підвівся з-за столу й кинув: «Я саме вже йшов», що явно було неправдою, і поніс миску у свою кімнату.

      Тепер я вагаюся, перш ніж туди спускатися. Напевно, він теж.

      Том був – колись – винятком у цій сім’ї: ще в дитинстві було видно, що він чогось досягне в житті. Він недурний, а про решту і цього не скажеш. Однак, напевно, про Меган таки скажеш, але по-іншому. Мені здається, що Меган ніколи не була маленькою. Завжди працювала поруч із матір’ю, майже відколи навчилася ходити. Коли вона поїхала, три роки тому, я здивувався. Вона продемонструвала пригодницький дух, якого я в ній не вбачав.

      Але справжні надії я покладав на Тома, що навіть погіршує ситуацію. Вчора я прямо запитав його, які в нього плани, і він здався збентеженим, наче не зрозумів питання, а тоді відповів: «Наразі ніяких», буцімто це задовільна відповідь. Буцімто водити снігоочисник – це підхоже заняття для людини зі ступенем магістра з авіаційного машинобудування. Він марнує своє життя через той випадок. Це трагедія, я не заперечую. Але минуло вже півтора року, і зовсім не видно, щоб він узяв себе в руки. Дійшло вже до того, що я дратуюся, щойно його бачу.

      Здається, він мав би хотіти поїхати якомога далі від цього місця, з усіма його нагадуваннями.

      Те саме стосується й преподобного Томаса та його дружини. Вони й досі тут. Я не можу збагнути, чому вони не поїхали. Я бачив преподобного Томаса минулої суботи, коли ходив до бібліотеки забрати книжки про Рим, і він змінився так сильно, що я його заледве впізнав. Спочатку я його не помітив. Там більше нікого не було; йшов сильний сніг і люди не висовувалися надвір по такі малозначущі речі, як книжки. В нашій бібліотеці холодного дня затишку шукати годі – вона розміщена в двох кімнатах останнього у Струані дерев’яного будиночка, в якому навіть улітку темно й гуляють протяги. Бетті Перрі мала на собі куртку, шапку, чоботи й рукавиці, які не хотіла знімати, навіть щоб видати мені книжки. Вона невеличка кругленька жінка, і в такому вбранні своїми обрисами дуже скидається на круглу пічку, що стоїть позаду столу. В пічці аж гуркотів вогонь, але на температуру в кімнаті це ніяк не впливало.

      – Я весь час кручуся навколо неї, – сказала Бетті, маючи на увазі пічку. – Коли припікає одну ногу, я пересідаю другим боком і тоді припікає другу ногу, а решта тіла береться льодом. Я вже думала спалити цю будівлю дотла, щоб довелося збудувати іншу.

      Я запитав, чи не могла б вона попередити мене трохи заздалегідь, щоб я міг прийти й забрати кілька своїх улюблених книжок і врятувати їх від вогню, і вона сказала – певна СКАЧАТЬ