Кінець дороги. Мері Ловсон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ну що за дурниці! «Почати своє власне життя!». Як наче тобі тут життя не було! – Раптом вона повернулася обличчям до доньки, тримаючи в одній руці ніж, а в другій – напівочищену картоплину. Вода стікала її руками до ліктів і скрапувала на підлогу. – Тільки не кажи, що виходиш заміж за Патріка Макартура, – сказала вона. Вигляд у неї був зляканий.

      – Макдональда, – відказала Меган. – Ні, матінко (вона називала свою матір «матінкою», коли та її дратувала), я не виходжу заміж за Патріка Макдональда. Я ні за кого не виходжу заміж. Я переїжджаю в Торонто. Ти закрапуєш підлогу водою.

      Кухонні двері відчинилися й усередину зазирнув десятирічний Пітер, зиркаючи ліворуч і праворуч, шукаючи чогось їстівного, хоч чогось.

      – Геть, – сказала Меган, указуючи білим від борошна пальцем на двері.

      Пітер ухопився за живіт і скривив зболену гримасу.

      – Геть! – повторила Меган, цього разу гучніше, й він зник.

      – Місіс Джарвіс приходитиме не тільки по понеділках, а й по четвергах, щоб допомогти з прибиранням, – продовжила вона, – а я, перш ніж поїхати, всього накуплю.

      – Але ж ти не сказала мені, чому їдеш! Ось чого я не можу збагнути. – В її голосі чулося тремтіння.

      Меган придушила в серці порив жалю. Мені байдуже, подумала вона. Мені байдуже, я не піддамся. Я їду. Та й, хай там як, а їй це піде на користь. Їй треба знову взяти на себе відповідальність. Вона забагато на мене покладалася.

      – Я поїду аж за два тижні, – сказала вона, намагаючись надати своєму голосові правильної суміші твердості й заспокоєння. – І приїжджатиму в гості. Це ж лише Торонто, не забувай. – У будь-якому разі спочатку, додала вона подумки.

      – Я не розумію тебе, Меган, – сказала мати. – Минуло стільки років, а тепер ти раптом, ні з сього ні з того заявляєш, що їдеш з дому. Чесно й відверто кажучи, я тебе не розумію.

      – Я знаю, – відповіла Меган, тепер, коли розмову скінчено, лагіднішим голосом. – Ти ніколи мене й не розуміла. – Вона подумала, яка її мама й досі вродлива – навіть зараз, коли засмучена. Її обличчя було кругле й гладеньке, як у дитини.

      Наступний – батько. З ним буде легше, подумала Меган, хай навіть тому, що він так сильно не перейматиметься. Попри це, розмови з батьком завжди її нервували. Щоразу, як постукаєш до його кабінету, в нього такий вираз обличчя, наче його відірвали від украй важливого заняття.

      – Їдеш? – перепитав він, пильно дивлячись на неї з-за письмового столу, до якого з одного боку тулився ще один довгий стіл, завалений книжками, а з другого стояла невеличка книжкова шафа, тож батько був оточений з трьох сторін. Наче у фортеці, подумала Меган. У фортеці з книжок. Захищений від нас.

      – Їдеш з дому? Чи й узагалі зі Струана?

      – І те, й те, – відказала Меган. – Для початку в Торонто. А тоді, коли назбираю досить грошей, мені хотілося б поїхати в Англію.

      – В Англію? – Він помітно здивувався, що порадувало Меган. – Чому саме в Англію?

      – У СКАЧАТЬ