Червоний Дракон. Томас Харрис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ліжку, поруч із містером Лідсом. Глядачі. Божевільний озирався й бачив їхні обличчя.

      Ґрем замислився, чи не запалив химерник свічку. При мерехтливому світлі мертві обличчя можуть здаватися живими. Свічки не знайшли. Може, він додумається до цього наступного разу…

      Перший маленький зв’язок з убивцею свербів і жалив, мов п’явка. Ґрем закусив простирадло й загадався.

      «Чому ти знов їх пересунув? Чому не лишив усе як є? – подумки запитав Ґрем. – Ти не хочеш, аби я дещо про тебе дізнався. Ого, та ти чогось соромишся. Чи не можеш дозволити, аби я дізнався?

      Ти розплющував їм очі?

      Місіс Лідс була гарненькою, чи не так? Ти ввімкнув світло, коли перерізав йому горло, аби місіс Лідс дивилася, як чоловік бʼється в конвульсіях, так? До сказу хотілося зняти рукавички, коли ти її торкався, так?»

      На її нозі був тальк.

      У ванній кімнаті тальку не було.

      Наче хтось сторонній виголосив ці два факти рівним голосом.

      «Ти зняв рукавички, так? Тальк висипався з гумової рукавички, коли ти зняв її, аби торкнутися жінки, ТАК, СУЧИЙ ТИ СИНУ? Ти помацав її голими руками, а потім знов одягнув рукавички й витер її тіло. Але, поки ти був без рукавичок, ЧИ НЕ РОЗТУЛЯВ ТИ ЇМ ОЧІ?»

      Джек Кроуфорд зняв слухавку після п’ятого гудка. Він часто відповідав на дзвінки посеред ночі й одразу зорієнтувався.

      – Джеку, це Вілл.

      – Так, Вілле.

      – Прайс іще працює в латентних відбитках?

      – Ага. Але тепер нечасто роз’їжджає. Працює над реєстром єдиного відбитка17.

      – Гадаю, йому слід приїхати до Атланти.

      – Навіщо? Ти ж сам казав, що місцевий хлопець вправний.

      – Воно-то так, але не такий вправний, як Прайс.

      – І що ти від нього хочеш? Де йому шукати?

      – На нігтях місіс Лідс, на руках і ногах. Вони лаковані, поверхня гладенька. І на їхніх очах, на рогівках. Думаю, він знімав рукавички, Джеку.

      – Господи Ісусе, Прайсу доведеться кулею летіти, – сказав Кроуфорд. – Похорон сьогодні після обіду.

      3

      – Думаю, він відчув потребу її торкнутися, – сказав Ґрем під час привітання.

      Кроуфорд подав йому колу з автомата в поліцейському управлінні Атланти. Була 7:50 ранку.

      – Звісно, він же її пересував, – відповів Кроуфорд. – На зап’ястках і за колінами були сліди від рук. Але геть усі знайдені відбитки лишилися після рукавичок із непористої гуми. Не хвилюйся, Прайс уже тут. Старий буркотун. Зараз він прямує до похоронного бюро. Морг видав тіла минулої ночі, але в похоронному ще не почали з ними нічого робити. Ти мов почавлений лимон. Поспав хоч трохи?

      – Може, з годину. Думаю, він відчув потребу торкнутися її голими руками.

      – Сподіваюся, ти правий, але лаборанти в Атланті присягаються, що на ньому весь час було щось на кшталт хірургічних рукавичок, СКАЧАТЬ