Червоний Дракон. Томас Харрис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ відтворити плин його думок. Спробувати відшукати моделі поведінки.

      – А тоді погнатися за ним і схопити, – сказала Моллі. – Я боюся, що як ти поженешся за цим маніяком чи як там воно називається… боюся, що він упорає тебе так само, як це зробив той останній. Ось і все. Ось що мене лякає.

      – Він ніколи мене не побачить і не знатиме мого імені, Моллі. Саме поліцейські – а не я – будуть його брати, якщо вдасться знайти. Кроуфорд просто хоче почути ще одну точку зору.

      Вона дивилася, як морем розтікається червоне сонце. Високо в небі мерехтіли баранці.

      Ґрему подобалося, як вона повертає голову, безхитрісно показуючи свій неідеальний профіль. Він побачив пульс на її горлі й пригадав, раптово та цілковито, смак солі на її шкірі. Глитнув і спитав:

      – Що ж мені, у біса, робити?

      – Те, що ти вже вирішив. Якщо лишишся тут і вбивства не припиняться, то це місце втратить для тебе свою принаду. «Рівно опівдні»10, біс його бери. Як на те, ти й не питав у мене по-справжньому.

      – А якби спитав, що б ти сказала?

      – Лишайся тут, зі мною. Зі мною, зі мною, зі мною. І з Віллі – я і його вплутаю, якщо на те пішло. Та мені належить утерти сльози й помахати хусткою. Як усе погано скінчиться, то я матиму вдовольнитися думкою, що ти правильно вчинив. Те задоволення триватиме не довше за «Тепс»11. Потім я піду додому й увімкну єдину половину електроковдри.

      – Я триматимусь у хвості.

      – Нізащо у світі. Я егоїстка, еге ж?

      – Байдуже.

      – Мені теж. Тут цікаво жити й затишно. Про це дізнаєшся, як пригадуєш минуле життя. Тобто починаєш цінувати теперішнє.

      Він кивнув.

      – Я не хочу його втрачати, так чи інакше, – сказала вона.

      – І я. Та ми й не втратимо, так чи інакше.

      Швидко посутеніло, і над обрієм із південного заходу виник Юпітер.

      Вони рушили назад до будинку під горбатим молодим місяцем. Далеко за обмілинами плигала, тікаючи від смерті, дрібна рибка.

      Кроуфорд повернувся після вечері. Він зняв пальто й краватку та закатав рукава, аби набути невимушеного вигляду. Його бліді товсті руки видавалися Моллі огидними. У її очах він скидався на до біса розумну мавпу. Вона подала йому каву на ґанок, де він сидів під вентилятором, і лишалася з Кроуфордом, поки Ґрем і Віллі пішли годувати собак.

      – Добрий у нього вигляд, Моллі, – сказав Кроуфорд. – Власне, у вас обох – такі стрункі й засмаглі.

      – Що б я тобі не сказала, ти все одно його забереш, так?

      – Так. Я мушу. Мушу його забрати. Але клянуся Богом, Моллі, я зроблю все можливе, аби полегшити для нього цю справу. Він змінився. Як добре, що ви побралися.

      – І йому дедалі краще. Кошмари не так часто мучать. Був період, коли він просто повівся на тих собаках. А тепер тільки доглядає їх, уже не говорить про них безперестану. Ти ж його друг, Джеку. Чому не даси йому спокою?

СКАЧАТЬ