Червоний Дракон. Томас Харрис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ А собаки приходять додому. І спитайте, будь ласка, чи був нашийник.

      – Скажи їм, що як потрібен метановий зонд, ми пришлемо, – додав Кроуфорд. – Щоб багато не копали.

      Спрінґфілд переказав прохання. Телефон задзвонив, щойно він повісив слухавку. Викликали Джека Кроуфорда. На дроті був Джиммі Прайс із похоронного бюро Ломбарда. Кроуфорд переключився на інший апарат.

      – Джеку, маю частковий відбиток, певно, від великого пальця, і фрагмент долоні.

      – Джиммі, ти світло очей моїх.

      – Знаю. На частковому – шатровий дуговий візерунок, проте розмазаний. Подивимося, що вийде з ним зробити, коли я повернуся. Зняв із лівого ока старшого хлопця. Ніколи такого не робив. Та ніколи б і не побачив, якби він не виділявся на тлі тотальної гіфеми в результаті вогнепального поранення.

      – За ним можна буде ідентифікувати?

      – Шансів мало, Джеку. Якщо він є в реєстрі єдиного відбитка – можливо, але ж то як в ірландському тоталізаторі20, сам розумієш. Долоню зняв із великого пальця на лівій нозі місіс Лідс. Вона тільки для порівняння годиться. Пощастить, якщо вдасться знайти шість ознак. За свідків були помічник керівного спецагента, а також Ломбард. Останній, до речі, нотаріус. Зробили фотографії in situ21. Цього вистачить?

      – Як щодо відбитків для виключення всіх працівників похоронного бюро?

      – Я вже почорнилив Ломбарда та його розбишак, повна дактилоскопічна карта з кожного працівника, що б він там не казав – торкався тіла місіс Лідс чи ні. Вони й досі відшкрябують долоні й буркотять. Джеку, пусти мене додому. Я хочу попрацювати над відбитками у власній темній кімнаті. Хтозна, що в них тут у воді живе – черепахи чи інша зараза? Я за годину вже сяду на літак до Вашингтона й перешлю тобі відбитки факсом завтра в першій половині дня.

      Кроуфорд на мить задумався.

      – Окей, Джиммі, але не барися. Відправиш копії в поліцейські відділки Атланти й Бірмінгема та в місцеві штаби Бюро.

      – Домовились. А тепер варто з’ясувати з тобою ще одне питання.

      Кроуфорд закотив очі до стелі:

      – Будеш дзизкати мені на вухо про відрядне, еге ж?

      – Саме так.

      – Сьогодні, Джиммі, друже мій, мені для тебе нічого не шкода.

      Ґрем дивився у вікно, поки Кроуфорд переповідав їм про відбитки.

      – Це надзвичайно, – ось і все, що зміг сказати Спрінґфілд.

      На обличчі Ґрема не було жодних емоцій. Спрінґфілд подумав, що такі ж закриті обличчя мають в’язні на довічному терміні.

      Він проводив Ґрема поглядом аж до дверей.

      Кроуфорд і Ґрем саме виходили з кабінету Спрінґфілда, коли у фойє закінчилась прес-конференція за участі комісара у справах громадської безпеки. Репортери друкованих видань прямували до телефонів. Телевізійні репортери займалися «перебивками»: стояли самотою перед своїми камерами й промовляли найкращі питання, що вони чули СКАЧАТЬ