Та сама я. Джоджо Мойес

Чтение книги онлайн.

      – Ой… просто цей хлопець… Джош. У костюмі. Він склав нам з Аґнес компанію, поки ми чекали на містера Ґопніка.

      Ще одна пауза.

      – Звучить чудово.

      Щоб не мовчати, я почала переривчасто бурмотіти нісенітницю.

      – І, найголовніше, нам не довелося перейматися тим, як дістатися додому, бо на вулиці на нас чекав автомобіль. Навіть коли треба просто в магазин. Куди б ти не пішов, водій завжди чекатиме на вулиці. Виходиш – і та-да! Ось вона, твоя блискуча велика чорна машина. Залазь. Поклади сумки до багажника. Тільки вони якось по-іншому його називають. Ніяких нічних автобусів! Ніякого метро, де люди топчуться по твоїх чоботях.

      – Світське життя, га? Ти й додому повертатися не захочеш.

      – Ой. Ні. Це навіть не моє життя. Я почуваюся як дармоїд. Але все ж це унікальний шанс побачити це все зблизька.

      – Мені час іти, Лу. Я обіцяв Джейку зводити його до піцерії.

      – Але… але ж ми навіть не поговорили. Що відбувається? Розкажи, що в тебе нового.

      – Іншим разом. Джейк голодний.

      – Гаразд! – Я якось голосно це пискнула. – Передавай йому привіт!

      – Добре.

      – Я люблю тебе, – мовила я.

      – Я також.

      – Ще один тиждень! Я вже рахую дні.

      – Мені час іти.

      Поклавши слухавку, я відчула себе якось неправильно. Я не зовсім зрозуміла, що тільки-но відбулося. Я нерухомо сиділа на краю свого ліжка. А тоді поглянула на візитку Джоша. Він дав її мені, притиснувши до моєї долоні та закривши пальцями.

      «Зателефонуй мені. Я покажу тобі цікаві місця».

      Взявши візитку, я ввічливо всміхнулася. Що, звісно, могло означати що завгодно.

      7