Та сама я. Джоджо Мойес

Чтение книги онлайн.

      Принаймні мені здалося, що це був Роберт де Ніро. Це був ранній вечір, а я сумувала за домівкою, коли він пройшов повз мене на розі Спрінг-стрит і Бродвею. Я мимоволі вигукнула: «Боже мій! Роберт Де Ніро!» Він, так і не обернувшись, мовчки пішов далі, тож я не змогла переконатися, чи то таки був він або ж просто якийсь випадковий перехожий. Можливо, він подумав, що я – божевільна, котра розмовляє сама з собою, але мені все ж таки хочеться вірити у те, що це був саме він.

      Нехай буде так. Моя сестра знов звинуватила мене в тому, що я п’яна. Я надіслала їй фотографію, але вона сказала: «Це може бути будь-чия потилиця, дурненька!» – й додала, що я не тільки п’яна, а ще й нетяма. Саме в той момент я припинила сумувати за домівкою.

      Мені хотілося розповісти про це Семові. Хотілося розповісти йому про все у прекрасних рукописних листах або ж принаймні у довгих електронних, котрі можна було б зберегти чи роздрукувати, а потім знайти на горищі нашого будинку і показати нашим онукам. Але я була така втомлена, що все, на що спромоглася, – це написати повідомлення про те, як я втомилася.

      Я намагалася не думати про те, як рідко він писав мені. Я намагалася нагадати собі про те, що він виконує справжню, важку роботу, рятує життя і змінює світ, поки я просто сиджу біля салонів краси та бігаю Центральним парком.

      Його керівник змінив розклад. Тепер він працює чотири ночі поспіль і досі чекає, щоб йому призначили нового партнера. Здавалося б, тепер ми повинні були почати більше розмовляти, але цього не сталося. Вечорами я писала йому, що вільна, але зазвичай це був час, коли він заступає на свою зміну.

      Іноді я почувалася жахливо, немов я просто вигадала його.

      «Один тиждень, – запевнив він мене. – Ще один тиждень».

      Наскільки важко це може стати?