Та сама я. Джоджо Мойес

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ За наказом містера Ґопніка я слідкувала за тим, як п’є Аґнес, і, помітивши його погляд, швидко підмінила її повний келих на мій майже порожній. Він усміхнувся, і я з полегшенням видихнула. Аґнес надто голосно розмовляла з чоловіком справа.

      Вона гучно сміялася й активно жестикулювала. Усім іншим жінкам за столом було близько сорока чи більше, і кожна з них зиркала на Аґнес, а потім одна на одну, немов подумки критикуючи її. Це було жахливо.

      Містер Ґопнік сидів з іншого боку стола, але я помічала, як часто він дивиться на дружину. Незважаючи на його усмішку та зовнішню врівноваженість, його щось непокоїло.

      – Де вона?

      Я нахилилася до Аґнес, щоб краще її чути.

      – Колишня Леонарда. Де вона? Ти маєш з’ясувати це, Луїзо. Я не розслаблюся, поки не дізнаюся, де вона. Я відчуваю, що вона десь поряд.

      Фіолетова клітинка.

      – Я піду пошукаю, – мовила я і, вибачившись, підвелася з-за столу.

      Я стояла біля величезного стенду коло входу до їдальні. На ньому було роздруковано близько восьмисот імен, та я й гадки не мала, чи перша місіс Ґопнік і досі носить це прізвище. Побачивши Джоша, я подумки вилаялася.

      – Когось загубила?

      Я перейшла на шепіт.

      – Мені треба з’ясувати, де сидить перша місіс Ґопнік. Ти не знаєш, яке в неї тепер прізвище? Аґнес хоче… знати, де вона.

      Він насупився.

      – Вона трохи нервується, – додала я.

      – Боюся, я не маю гадки. Але моя тітка може знати. Вона знає кожного тут. Зачекай-но.

      Він легко торкнувся мого голого плеча й пірнув у їдальню, поки я намагалась удати, немов шукаю півдесятка друзів у списку гостей. Відверто кажучи, я просто намагалася відволіктися, щоб знов не розчервонітися в його присутності.

      Чоловік повернувся приблизно за хвилину.

      – Вона й досі Ґопнік, – повідомив він. – Тітка Ненсі думає, що могла бачити її біля столу аукціонів. – Він провів наманікюреним пальцем вздовж списку імен. – Ну ось. Стіл під номером 144. Я пройшовся повз потрібний стіл та відшукав жінку, що цілком підходить під її опис. Трохи за п’ятдесят, стріляє дротиками з отрутою, які виймає з сумки від «Шанель»? Її посадили якомога далі від Аґнес.

      – Ой, дякувати Богові, – зітхнула я. – Вона буде неймовірно рада.

      – Вони можуть бути досить моторошними, ці нью-йоркські світські левиці, – зауважив він. – Я не звинувачую Аґнес у тому, що хоче знати, де вона. В англійському суспільстві йде така сама запекла боротьба?

      – В англійському суспільстві? Ой, я не… я не часто відвідую подібні заходи, – пояснила я.

      – Я також. Відверто кажучи, я так втомлююся на роботі, що здебільш просто замовляю щось із сусідніх ресторанів. А ти, Луїзо, чим займаєшся?

      – Гм… – Я розгублено поглянула на телефон. – Ой, матінко. Я маю повертатися до Аґнес.

      – Ми ще побачимося? Який у тебе стіл?

      – Тридцять другий, – бовкнула я, перш ніж встигла зрозуміти, СКАЧАТЬ