Та сама я. Джоджо Мойес
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Та сама я - Джоджо Мойес страница 23
Название: Та сама я
Автор: Джоджо Мойес
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Современные любовные романы
Серия: До зустрічі з тобою
isbn: 978-617-12-5847-1, 978-617-12-5846-4, 978-617-12-5848-8
isbn:
– Звісно, містере Ґопнік, – відповіла я, немов відвідую подібні заходи кожного дня.
– Ти скоро повернешся? – Аґнес уперто не відпускала його руку.
– Я маю поговорити з Вейнрайтом та Міллером. Я пообіцяв їм, що приділю десять хвилин розгляду цієї угоди.
Агнес кивнула, але вираз її обличчя видавав небажання відпускати його. Коли жінка рушила до вестибюля, містер Ґопнік нахилився до мене.
– Не дозволяй їй багато пити. Вона нервується.
– Так, містере Ґопнік.
Він кивнув та демонстративно озирнувся довкола. А тоді лукаво підморгнув мені.
– Чудово виглядаєш, – мовив чоловік і одразу ж зник у натовпі.
Зала була переповнена людьми в жовтому і чорному. На мені був браслет із чорного та жовтого намиста, котрий мені подарувала Лілі, дочка Вілла, перш ніж я покину Англію; і як же сильно мені захотілося вдягти свої смугасті панчохи! Усі ці жінки виглядали так, немов усе своє життя носили лишень нудні вбрання.
Крім того, мене вразило те, якими худими більшість із них були – вдягли свої крихітні плаття, обороняючись гострими ключицями. Жінки певного віку в Стортфолді зазвичай плавно розходилися вшир, ховаючи зайві сантиметри в кардиганах чи довгих джемперах («Ця кофтинка прикриває мої стегна?»), та безуспішно втішали себе, купуючи нову туш для вій чи роблячи нову стрижку. У моєму рідному місті, якщо приділятимеш забагато уваги собі, люди подумають, що в тебе якийсь нездоровий рівень егоїзму.
Але жінки в цій залі виглядали так, немов догляд за собою і є їхньою роботою. У моєму полі зору не було жодної зачіски, котру не можна було б назвати бездоганною, і жодної жінки, не схожої на модель. Навіть леді невизначеного віку (було важко сказати, враховуючи кількість ботоксу та філерів) мали такий вигляд, неначе вони ніколи не чули про целюліт. Я подумала про Аґнес, її персонального тренера, дерматолога, перукаря та майстера манікюру – тепер це й її робота. Вона має робити все це лише заради того, щоб не осоромитися на заходах на кшталт цього.
Аґнес повільно просувалася крізь натовп та, гордовито тримаючи голову, усміхалася друзям свого чоловіка, котрі підходили, щоб привітатися, поки я ніяково топталася позаду. Неможливо було не помітити, що цими друзями були самі лише чоловіки. Лише вони усміхалися їй. Жінки ж, ті, котрим не ставало грубості просто розвернутися й піти, удавали, немов їх щось раптом відволікло, і відверталися, щоб не взаємодіяти з Аґнес. Декілька разів я помічала, як мінявся вираз облич цих жінок, немов присутність Аґнес – це якийсь проступок чи навіть ганьба.
– Добрий вечір, – промовив голос просто біля мого вуха.
Я підвела погляд і відсахнулася. Переді мною стояв Вілл Трейнор.
5
Урешті-решт, я навіть рада, що кімната була переповнена людьми, бо коли я позадкувала, побачивши примару, то не впала – мене піймали одразу декілька чоловіків у костюмах. Вибачившись СКАЧАТЬ