Учень убивці. Робин Хобб

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ нагадувала про потайні двері, хоча я був упевнений, що вони там. На мить я подумав, що Чейд мені просто наснився, але про нього нагадував простий мідний браслет.

      Я швидко вдягнувся й побіг на кухню розжитися шматком хліба з сиром – їжею, яку досі полюбляв, коли приходив до стайні. Барріч гнівався через те, що я запізнився, і знайшов купу помилок у моїх заняттях з кінної їзди та роботи в стайні. Я добре пам’ятаю, як він сварив мене:

      – Не думай, що як у тебе є кімната в замку і герб на камзолі, то ти можеш поводитися як лежебока-пройдисвіт, котрий прокидається зі свинями і встає хіба для того, аби почухати голову. У мене так не буде: бастард – не бастард, але ти син Чівелрі, і я зроблю з тебе людину, якою він би міг пишатися.

      Я завмер зі щітками для збруї:

      – Ти зараз про Регала, чи не так?

      Моє неочікуване питання збентежило його.

      – Що?

      – Коли ти говориш про пройдисвітів, які весь ранок валяються в ліжку й не роблять нічого, окрім того, що возяться зі своїми зачісками й одягом, то маєш на увазі Регала.

      Барріч відкрив рота, а потім знову закрив. Його обвітрені щоки почервоніли ще більше.

      – Ми з тобою не маємо права засуджувати принців, – нарешті пробурмотів він. – Я мав на увазі загальне правило про те, що довге спання не личить чоловіку, а тим паче хлопчикові.

      – І тим паче принцу, – сказав я і замовк, щоб зрозуміти, звідки в мене взялася ця думка.

      – Тим паче принцу, – похмуро погодився Барріч. Він у сусідньому стійлі займався запаленою ногою мерина. Тварина раптом смикнулася, і я почув, як Барріч закректав, намагаючись утримати її.

      – Твій батько ніколи не спав довше обіду, хоч і пив усю ніч. Я ще не бачив таких пияків, як він. Та водночас він був дуже дисциплінованим. Ніколи не доводилося його будити. Він сам прокидався й від своїх підлеглих вимагав того ж. Не завжди його любили через це, але солдати поважали. Люди люблять, коли їхній вождь сам живе так, як вимагає від своїх підлеглих. Ще що я тобі скажу: він не витратив зайвої монети на ганчірки й не одягався як пава. В молодості, ще до вінчання з леді Пейшенс, він одного разу побував на вечері в одному з менших замків. Я сидів недалеко від них, і це була велика честь для мене. Я почув дещо з його розмови з дівчиною, яку батьки посадили біля короля-в-очікуванні, сподіваючись, що з цього щось вийде. Вона запитала за свої смарагди. Чівелрі зробив їй комплімент. «Сір, якщо ви так любите діаманти, чому ж ви їх не носите?» – грайливо сказала вона. Чівелрі відповів досить серйозно, що його діаманти такі ж яскраві, як і її, навіть більші. «А де ж ви їх тримаєте? Я так хочу на них подивитись!» Чівелрі відповів, що покаже їх пізніше, коли стемніє. Вона розшарілася, очікуючи на побачення. Пізніше Чівелрі запросив її на бійницю, але взяв із собою половину гостей. Чівелрі показав їй на світло маяків, які яскраво сяяли в темряві, і сказав, що то і є його найкращі та найдорожчі діаманти і він витратив певну суму з податків її батька, щоб вони так сяяли. Затим Чівелрі показав гостям мигтючі вогні дозорних СКАЧАТЬ