Дон Жуан. Джордж Гордон Байрон

Чтение книги онлайн.

      О вчителі юнацтва всетямущі

      з Америки, з Європи – звідусіль,

      благаю вас, шмагайте учнів дужче —

      це гоїть, незважаючи на біль!

      Ми бачили, як мати невсипуща

      свого синочка пестила, покіль

      позбувся він невинності – на жаль нам,

      ще й засобом таким оригінальним.

      Коли б у нас на Півночі холодній

      до школи Дон Жуана віддали,

      навчання б запал втишило природний

      і заслужив би хлопець похвали.

      Іспанія – це виняток, я згодний.

      Але і там повинен як коли

      юнак, що став причиною розлуки,

      доводити дорослих до розпуки.

      Та не дивує це мене аж зовсім.

      Звернімося, будь ласка, до джерел:

      матуся-математик – передовсім,

      по-друге – вихователь, той осел,

      гарненька жінка з мужем голомозим,

      що з ревнощів пішов на духопел,

      нарешті – час цвітіння весняного,

      та ще й момент сприятливий для того!

      Але земля кружляє між зірками,

      тож ми на те приречені – і край.

      Живи, і вдовольнись її дарами,

      і тільки ніс за вітром повертай.

      Король бере податки – править нами,

      лікує лікар, піп віщує рай…

      А нам би тільки чарочку добрячу,

      та ще кохання й слави на додачу.

      До Кадіса Жуан дістався вдало.

      (Хороше місто, в ньому я бував.

      Там, поки ще Перу не бунтувало,

      містився центр колоніальних справ.)

      А жіночки! – таких у світі мало.

      Яка статура, чорт би їх побрав!

      Таку ходу, як і такого стану

      я малювати й пробувать не стану.

      Арабський кінь, жираф чи, може, навіть

      граційний олень, вишукана лань

      чи будь-яка інакша їхня павіть —

      усі вони не йдуть до порівнянь.

      Щоб змалювати їх, потрібно вставить

      окремий розділ до моїх писань.

      А ніжки! А спіднички! Це дівчата,

      про котрих значно краще помовчати.

      Але писати все-таки я мушу.

      Ну, що ж, гаразд! Тонесеньку вуаль

      притримує рука, що ранить душу, —

      для неї фарб не маю теж, на жаль.

      А одяг! Та об’їдь моря і сушу —

      де так обляже шовк або міткаль?

      Зручнішого не бачив я ніколи,

      окрім венеціанського фацолі100.

      Але пора до справи повертати.

      Жуан прибув до Кадіса. Мерщій

      порочний нахил виправити мати

      в мандрівці сподівалася морській.

      Як Ной, він мав ковчег свій скерувати

      в краї, де потяг вивітрив би свій

      і повернув до маминої школи б,

      немов з ковчега випущений голуб.

      Він наказав слузі складати речі,

      одержав гроші й СКАЧАТЬ