Дон Жуан. Джордж Гордон Байрон

Чтение книги онлайн.

      «Давай горілки!» – чулося зівсюди.

      «Не дам! – Жуан суворо відповів. —

      Якщо кінець, то помремо, як люди,

      а не як дика зграя пацюків!»

      Він ладен був стріляти просто в груди —

      ніхто вперед ступити не посмів,

      і навіть розчарований Педрилло

      одмовився від чарочки безсило.

      Старий позбувся давньої гордині

      і геть од страху розуму одбіг.

      Він пресвятій молився Катерині —

      в гріхах численних каявся своїх,

      він клявся, що ніхто його віднині

      у море з дому випхати б не зміг,

      що втратив мандрувати він охоту,

      як Санчо Панса біля Дон Кіхота.

      Уранці просяйнув промінчик віри

      в те, що страшна минулася біда.

      Прищухла буря. Та в пробиті діри

      у трюмі набиралася вода.

      До помп ставали навіть каноніри,

      в яких була ще сила молода,

      а ті, кого робота вкрай зморила,

      заходжувались лагодить вітрила.

      Але не стало щогл, і уповати

      вже не могли на силу вітерця.

      Адже не пізно й завтра загибати,

      тож краще сподіватись до кінця!

      І хоч судилось раз їм помирати,

      а все-таки мілка затока ця

      не вабила нікого, як могила,

      котра б і їх навіки прихистила…

      По бурунах Ліонської затоки

      посудину, вже сповнену води,

      хоч не тонула ще вона допоки,

      туди ганяло вітром і сюди —

      то на мілке тягло, то на глибоке,

      поглинути готове назавжди, —

      вона пливла то уперед, то рачки

      не набагато вправніше від качки.

      Обшарпана під час нічного шквалу,

      вона вже ледь жила. А як на зло

      людей і люта згага вже змагала,

      але води питної не було.

      Дарма команда стежила бувала

      крізь труб підзорних збільшувальне скло:

      ні берега довкіл, ані вітрила,

      лиш ніч, що знову обрій обступила!

      А вітер вив – от-от, здавалось, вдасться

      із кораблем закінчити дуель.

      До того ж в помпах, наче на нещастя,

      потерлися паси на канитель.

      Тепер уже, шматований весь час цей,

      із ласки хвиль тримався корабель,

      хоч ласка то була, якою в бійці

      так люблять обмінятися англійці.

      Тесляр прийшов в сльозах до капітана

      і про останні спроби доповів.

      І то була ознака препогана,

      бо чоловік той плакати не вмів,

      та й схожий був уже на дідугана…

      Він мав дружину й кілька дітлахів,

      котрі, як я не вперше помічаю,

      і мертвого доводять до відчаю.

      Хилилася посудина безсила,

      уже не здатна рухатися вплав.

      Хтось плакав, щоб Мадонна захистила,

      а СКАЧАТЬ