Манускрипт з вулиці Руської. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – Мацько закотив очі, довго в думці щось підраховував і враз голосно зареготав: – Віддай мені, Антоху, один грош, бо я пожертвував більше, ніж Корнякт!

      Звісно, він пожартував, того гроша не відібрав, а мені вже було й байдуже – тепер підраховував я і коли дорахувався (Мацькове майно можна оцінити хай на дві тисячі золотих, і його два гроші – це більше, ніж сто золотих Корняктових?! То скільки тоді грошей у Корнякта?) – і коли дорахувався, то аж піт мене облив.

      – Боже, Боже, – сказав я, – де ж справедливість?

      – До справедливості світу, – відказав Мацько (гей, та він-бо не дурний!), – треба йти як на торг: завжди мати при собі гроші.

      – Гроші… гроші… – прошепотів я, схопившись за голову, і скупий Мацько поспівчував – присів біля мене.

      – То, кажеш, книжки будете друкувати… А хто їх продаватиме? Для цього треба мати склеп.

      – Що ти хочеш цим сказати, Мацьку? – підвів я голову.

      – А те, що цілого золотого дам, якщо пообіцяєш замовити слово перед твоїм сеньйором Рогатинцем – я його знаю, – щоб той склеп був у мене. І вам буде добре, і мені…

      – Давай золотого, – скажу Юрієві.

      – Я, Антоху, надто розбагатіти не збираюся, – Мацько сягнув у кишеню, підсунув до мене золотого. – Я лиш аби жити… Ні райцею, ні лавником ніколи не стану – для цього треба мати п’ять тисяч золотих нерухомого майна і… і перейти на латинство…

      Я аж підскочив: ці його слова прозвучали так невинно – ось піди, візьми, зроби… Мацько хитро дивився мені в очі, і я зрозумів, що він пробує в кума розуму.

      – Ти, Мацьку, зі мною таких розмов не заводь, я член Успенського братства. Може, сам задумав віру зрадити?.. Ну, а якби й став латинником, то де стільки грошей візьмеш?

      – А в чорта! – зареготав Мацько.

      – Знаєш що, Патерностере, – сказав я, коли той перестав сміятися, – іди ти сам до чорта, а поки що на цього золотого принеси нам обом з’їсти й випити.

      …Це було ніби уві сні, але присягаюся усім святим – то відбувалося насправді. Бо я не був дуже й п’яний – за того золотого, коли хочеш ще й закусити, і гарнця вина не вип’єш, а Патерностер приніс дорогого – іспанського аліканту, любить випити за чужі, – я зовсім не був п’яний, і це відбувалося насправді.

      Мацько перехилив пугар і залишив мене самого, а я, згадавши багатство і становище православного Корнякта, вигукнув:

      – Най мене чорт візьме! Таж і не всіх православних за ніщо мають!

      І тоді побачив, як до підвалу зайшов сухорлявий, обтягнутий тісним чорним сурдутом рудобородий панок у чорному високому капелюсі, в довгих штанах, що замітали долівку. Він, не питаючи дозволу, присів біля мене, блиснув зизуватими очима і якимось дивним голосом мовив:

      – Я готов тобі служити.

      – Навіщо мені слуга? – спитав я здивовано, з острахом подумавши, що панок божевільний. – Я сам готовий служити – за шмат хліба.

      – Навіть СКАЧАТЬ