Манускрипт з вулиці Руської. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ кавлений у відкриттях подібних закладів, навідувався сюди доволі часто.

      Робітники викидали гори сміття, глини і всілякої нечисті, що спресувались у погребах за більш ніж триста років, добиралися до товстої стіни, яка відділяла корчму Мацька від сусіднього житлового будинку, і одного разу, при мені, дзенькнула лопата об щось металеве й лунке. Я підійшов до стіни (робітники вважали мене, певно, за архітектора або художника, який буде розмальовувати кафе) і побачив у ній квадратні залізні дверцята з проржавілим замком, який розкришився під лопатою. Дверцята відхилились, і хтось з робітників пожартував: «Хапайте скарби!», а я таки нагнувся і в темній ніші побачив великий чорний згорток. Схопив його: суха трухлява шкіра, мабуть, юхт, розповзлася в пальцях, і мені відкрився справжній скарб – сувій дрібно списаного паперу.

      Не обурюйтеся, хто повірив у мою розповідь. Я поніс його не в наукову установу, а додому, і здається мені, що ви зробили б так само.

      Не пам’ятаю, що я сказав робітникам, та вони не звернули на мою знахідку особливої уваги, це ж не старовинні монети й не посуд – мотлох якийсь, ну а я, немов анахорет, просидів більше місяця вдень і вночі у своїй замкненій квартирі над зотлілими аркушами з філігранями брюховицької папірні, яка постачала папір ставропігійській друкарні, і з великим зусиллям відчитував своєрідний літопис якогось міщанина (може, самого Лисого Мацька), в який він вряди-годи, зате із скрупульозністю середньовічного лихваря по-українськи, а іноді по-польськи записував усе – від найдрібнішого гроша витрати чи прибутку до найгучніших подій у Львові. Перший запис датувався в нього 1585 роком, останній – 1611.

      Були тут відомості про найрізноманітніші речі: що взяв у заклад за позичені гроші, скільки і на що витратив грошей на день, коли спалахнула у Львові проказа, кого і за що судили в маґістраті; літописець смакував амурні справи львівських жіночок, не любив патриціїв, але із застереженням ставився до посполитих, яким позичав гроші або давав вино в борг. Описував військові паради, зокрема торжество на честь взяття Смоленська польним гетьманом Жолкевським, криваві екзекуції на лобному місці перед ратушею; багато уваги – з симпатією до православних – приділив Брестській унії, обурювався діяльністю єзуїтського ордену у Львові; з Успенським братством був зв’язаний торгівлею книг, про що свідчить запис «Сьогодні приїхав до Львова мніх Іван з Вишні, купив у мене п’ять Псалтирів». Бували й такі чудернацькі записи: «Барон зустрівся з чортом і запродав йому свою душу», «На Кальварії цієї ночі шабашували відьми»; демонічні сили для нього реальні, проте він не раз з іронією зауважує, що зустрічаються з ним частіше ті, які п’ють. Багато пише про себе: як отримав міське право і як потім розчарувався у звабах городського життя; спочатку в літописця все оцінюється грошима – до аморальності, скільки витрачає щоденно на жінку, а скільки на сина, потім натрапляєш на несподіваний запис: «Гроші погубляють совість і розум». І весь час згадує якусь міщанку Абрекову та її дочок, певне, сусідок – то роздратовано, то з теплом, то з іронією.

      Словом, переді мною вималювався цікавий тип середньовічного міщанина в тогочасному оточенні.

      Незважаючи на те, що я дещо знаю про ту добу, коли боротьба православної людності проти католицизму набирала антифеодального звучання, манускрипт відкривав зовсім незнайомий цікавий світ середньовічного міста. З пожовклих листів поставали люди з їх способом мислення, з їх віруванням, психологією; я читав-перечитував рукопис і поволі сам ставав сучасником описуваних подій, зрозумівши тогочасні образи, алегорії, їх символіку. Виписував найцікавіші місця, потім вирішив зняти копію, а ориґінал занести до музею. Та одного дня…

      То був неймовірно тяжкий для мене день. Я зайшов уранці до своєї кімнати і побачив, що манускрипт дуже зжовк, аж почорнів. Узяв один листок у пальці, він розсипався, другий теж, третій… і так майже всі кілька сотень листків.

      Це була кара за мою захланність, я аж потім додумався, що рукописи, які пролежали довший час без повітря, напевне, піддають спочатку хімічній обробці і вже потім ними користуються: кисень з’їв мій манускрипт, і я вчинив, не бажаючи того, злочин перед людством.

      Звертаюся тепер до своєї скромної пам’яті (листків залишилося буквально півтора десятка, виписок зробив мало), щоб відтворити те, що дізнався з манускрипта. І хай вибачить мені читач, якщо десь замість літописного рядка, я, не можучи згадати його стислості, напишу десять, сто, а то й більше, що деяких місць не пригадаю зовсім, що порушу часову послідовність літописного викладу подій. Та головне зараз для мене – передати деякі проблеми того часу, дух, настрій тими літературними засобами, якими користувався літописець, включаючи й демонологію, бо ж добре усвідомлюю: ніщо з того, що було, не сміє бути втраченим для пам’яті сьогоднішньої людини.

      Цією працею я хочу викупити свою провину. Мені гірко, що так трапилося, та в стократ буде прикріше, якщо хтось не повірить цьому моєму зізнанню. Бо подумайте самі: якби не той випадок під час розчистки погребів Лисого Мацька, якби я справді на вулиці Руській не знайшов манускрипта, СКАЧАТЬ