З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя. Коллектив авторов
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя - Коллектив авторов страница 25

СКАЧАТЬ діди на правий берег, і перекинули човна з німцями, і потонули з ними у тихих водах сивого Дніпра.

      Всяка буває душа – одна, як Дніпро, друга часом, як калюжа, по кісточки, а часом буває так, що і калюжки нема, а неначе, звиняйте, віл п…

      – А коли душа велика, а чоловік нервовий?

      – Подайте човен, ого-го-го. Човен подайте. Ага-га-га-го-о-о-о. Човен! – розпинався хтось на березі.

      – О, нервені душі заметушились. – Оглянувся Савка. – Отак і накличуть німців. А нема того, щоб тихо посидіти та подумати.

      – Я Герой Радянського Союзу. Я не боюся смерті. Я знищив ворогів багато. Ненависть прорізалася в мені аж на Дніпрі, а зараз вона визріла в мені, як квітка. Скажу вам правду. Нічого в житті так не хочу, як після війни, коли буду живий, поїхати до того діда, поклонитися йому в ноги за науку.

      – І гарненько відчитать, щоб не зазнавався на старості літ, – сказав один з тих непоправних тупиць, яких навіть війна не виправить… Чи, мо’, це і був той самий журналіст Сеня Тополя.

      – Не поклонитесь, товаришу командир, – сказав молодий, років вісімнадцяти боєць.

      Всі подивилися на бійця.

      – В ту ж ніч прийшли на берег німці…

      – А ти звідки це знаєш?

      – Я був тоді хлопцем, що сидів мовчки на лопачині. Я один тільки й виплив до берега. А діди з німцями потонули в Дніпрі.

      – Встать! – пролунав владний голос полковника.

      Ми встали і стояли хвилину. Далі ми мусили вийти всі. Нам здавалося, що землянка вибухне од наших сердець. Ми вийшли. Була ніч.

      10/V

      Перед самим вікном летить німецький самольот. Стріляють почім зря зенітки, і все мимо.

      – Чорт його знає, що воно таке почалося. Всяке г… собаче понадіває на себе реміння та зброї, та не якого-небудь, а нового.

      – Еге.

      – А це ж усе гроші!

      – Еге.

      – Оце недавно перед вечором одну партію віз. Так одно, таку його мать, вроді оцього, що в очках, теж у новому, так ще револьвер витягло та кричить: вези, каже, скорєє, націоналіст, а то застрелю. Їй-бо, правда. А в самого руки тремтять і очі викарячені, повіриш, ну як ото у носіра або в краснопірки од страху. От так людина!

      – А, чорті-що!

      – Еге. А один шинелю давав і нові чоботи. Що ж ти, кажу, казенне імущество роздаєш? Дак розсердився да почав по матушці: я, каже, вас, контрреволюціонерів, мільйон разстріляю, як вернуся! Отакий блазень, ну ти подумай! О, здорово гупає. Скоро, мабуть, появиться герман.

      – Да, бояться. А не знають того, трясця їх матері, що вже кому на війні судилося вмерти, так не викрутиться. Не здожене куля, здожене воша, а війна своє, казав той, візьме.

      Ми йшли до річки лозами. Лози були високі, густі. Йшли ми стежкою. Діди йшли з сітками і хропачами дуже поволі, ніби на звичайну нічну рибну ловлю, і, здавалося, не звертали жодної уваги ні на стрілянину гарматну, ні на далеку – кулеметну, ні на рев нічних німецьких літаків, що кидали гранати куди попало, ні на світлові парашути; словом, увесь німецький феєрверк, СКАЧАТЬ