Маклена Граса (збірник). Микола Куліш
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Маклена Граса (збірник) - Микола Куліш страница 26
Название: Маклена Граса (збірник)
Автор: Микола Куліш
Издательство: Фолио
Жанр: Драматургия
Серия: Шкільна бібліотека української та світової літератури
isbn: 978-966-03-5461-6, 978-966-03-6072-3
isbn:
Тихо, через силу ввійшла Орина. Лизька накрила хлібрушником:
– Папашо! Орина!..
Гиря (обернувся, заступив хліб). Ти знов приперлась?
Орина. Драстуйте-драстуйте, татонько мій рідний!.. Хоч шматочок дайте!
Гиря. Скільки я тобі казав, що нема в мене хліба! Сам голодний сидю.
Орина. Хоч шкуриночку, мій боженько…
Гиря. Тобі що сказано?! Нема!
Орина. Хоч понюхати дайте, а то ж усе сніг та сніг… Що вже набридло його їсти.
Лизя. Ідіть з хати, бо холоду нанесли…
Орина. Хоч гарячої водиці, щоб погрітися. Ой, любі мої, золоті мої, я ж у вас колись служила, хату мазала і тебе, моя доню, няньчила… Доглядала-доглядала, як свою рідну. Та все тобі співала оцієї, як її… Пам’ятаєш?.. (Заспівала.)
М’ята моя рум’яная,
Дитя моє коханеє.
Гиря. Кажу тобі – хліба нема! І не буде!.. До комуни йди!
Орина. Хоч капельку, хоч посидіти, бо вдома ж холодно-холодно… Я тільки хвилиночку, я тільки отак рученьками до тепленького, бо вже, здається, цілий вік сніг іде… (Торкнулася пучками комина.)
Гиря (як не визвіриться). Буду з тобою ще панькатися! Геть, собача печінко, з хати! Чуєш?
Посунулась Орина в сіни. Коли тут Ларивон до неїмугика, тиче їй у руки свою пайку хліба. Вийшли.
Лизя. Чи не симпатія вона йому! (Зареготалась.)
Гиря (плюнув). Пху! Ти диви на його, на глуху манію… Та куди ж це він? Оце так історія! Собак покрали, а тут ще й сторож за старчихою побіг.
Ларивон вернувся. На голові й на плечах сніг.
(До його.) Дурний ти, як беркові штани! Та не реви, як той віл… Оддав хліб, тим і здобрій. Більше не дам! Не дам, не дам!.. Бо ще понесеш якійсь симпатії, а вона й розбовкає на все село, що в мене є хліб… Цібе на сторожу – ніч!.. Підожди, я сам за тобою вийду та покажу, де стояти й ходити, щоб і церкви доглядав, і моє добро стеріг… А ти, Лизю, постели мені в цій хаті, бо тут зручніше буде з вікон поглядати. (Вийшов за Ларивоном.)
Лизя занавісила вікна, принесла дві подушки, кожух. Потім вийняла люстерко і почала виглядатись. Заспівала:
Об чом, дєво, плачеш,
Об чом сльози ллєш…
Чобітками рип-рип увійшов Панько:
– Здрастуй, Лизько!
Лизя. Паню!
Панько. А старий?
Лизя. Цс-с… Вийшли до худоби… Та струси сніг, на якусь марюку похожий! (Почала сама трусити.)
Панько. Дурниці! Не чіпляйсь хоть ти…
Лизя. Диви, який сердитий! Яка це муха тебе вкусила?
Панько. Не муха, Лизько, а… (Потер лоба.) Слиш… дай шамати, Лизю!.. Зранку не їв.
Лизя. Я б дала, Паню, та зараз увійдуть папаша. Краще, як вони ляжуть, тоді. Чом учора не приходив? Я й борщу була зоставила.
Панько. СКАЧАТЬ