Потоп. Том III. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ челяді, але не для поважної особи. Люди, майте пошану до себе самих! Та ви ж полковники якісь, а хочете, як розбишаки, повеселитися.

      – Звісно ж, не дуже личить! – задумався пан Володийовський. – Краще спати ходімо, бо вже пізно.

      Всі погодилися з цією думкою, зараз же клякнули до молитов і стали їх уголос відмовляти. Після цього повкладалися на повсті і скоро вже заснули сном праведників.

      Але годиною пізніше схопилися всі на рівні ноги, тому що гуркіт пострілів пролунав за рікою, після чого гомін, вереск вчинився в усьому таборі пана Сапєги.

      – Ісусе, Маріє! – залементував пан Заглобa. – Шведи наступають!

      – Та що ви таке кажете! – відповів, хапаючись за шаблю, пан Володийовський.

      – Роху, ти де? – покликав Заглобa, котрий у нагальних випадках любив мати «небожа» біля себе.

      Але Рохa в наметі не було.

      Вибігли всі на мaйдaн. Юрба вже товпилася перед наметами й усі подалися на річку. На тому боці виднілися спалахи вогню та гуркіт став усе гучніший.

      – Що сталося? Що діється? – питали у варти, яку порозставляли рясно біля берега.

      Але ті нічого не бачили. Один із жовнірів розповів, що чув, немовби щось шубовснуло у воду, але що туман висів над водою, то не міг нічого розгледіти, і не хотів від одного сигналу здіймати тривогу в усьому таборі.

      Пан Заглобa, вислухавши повідомлення, схопився за голову з відчаєм.

      – Рох поплив до шведів! Обіцяв варту захопити!

      – Заради бога! Це можливо! – погодився пан Кміциц.

      – Заб’ють мені хлопа, як Бог на небі! – бідкався пан Заглобa. – Шановне панство, чи немає якогось порятунку? Ісусе Христе! Та він, як золото найщиріше! Немає такого другого чолов’яги в обох військах. Що йому в дурну довбешку стрельнуло?! Матінко Бoжa, вирятуй його з цих тарапатів!..

      – Може, й припливе, бо туман густий! Не побачать його!

      – Я тут чатуватиму навіть і до ранку. Богородице Діво! Матір Божа!

      Тим часом постріли на протилежному березі вщухли, вогонь поступово згас і вже за годину запанувало глухе мовчання. Пан Заглобa метався берегом річки, як курка, що каченят водить, і рвав собі рештки волосся з чуприни, але даремно чекав, даремно бідкався. Ранок вибілив річку, врешті сонце зійшло, а Рох не повертався.

      Розділ VIII

      На ранок пан Заглобa все ще перебував у відчаї, тому подався до пана Чарнецькогo з проханням, аби послали його до шведів подивитися, що там із Рохом сталося – чи живий іще, у полоні стогне, або горлом за свою сміливість заплатив.

      Пан Чарнецький не став перечити, бо йому пан Заглоба дуже до серця припав. Утішаючи його в смутку, зауважив:

      – Мені здається, що ваш небіж має бути живий, бо інакше вода б його принесла.

      – Дав би Бог! – похитав головою пан Заглобa. – Бo не кожного такого вода винесе, адже не лише руку він мав важку, але й дух наче зі свинцю, про що його вчинок засвідчує.

      Пан Чарнецький кивнув:

      – Правду кажете! СКАЧАТЬ