Потоп. Том II. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вони підійдуть, то також будуть порикувати, щоб нас одурити, – зауважив Білоус.

      – Гей! Цієї ночі вже не прийдуть. Перш ніж чолов’яга до них встигне, то вже день буде! – припустив інший жовнір.

      – За дня, пане вахмістре, варто було б цю хату перетрясти і під стінами покопатися, бо якщо тут розбійники мешкають, то й скарби мусять бути.

      – Найкращі скарби – он у тій стайні, – заперечив Сорока, вказуючи рукою на шопу.

      – Візьмемо?

      – Бовдур! Звідси виходу немає, саме багно навколо.

      – Але ж ми приїхали.

      – Бог нас провів. Жива душа тут не пройде і не вийде, якщо дороги не знає.

      – За дня знайдемо.

      – Не знайдемо, бо навмисно тут заболочено і сліди фальшиві. Не треба було хлопа відпускати.

      – Відомо, що гостинець звідси за день дороги, – сказав Білоус, – і в тому боці.

      Він вказав пальцем на східну частину лісу.

      – Будемо їхати, поки не виїдемо – ось що!

      – І ви гадаєте, що вже пани, якщо опинимось на тракті? Краще вже тут куля розбійника, ніж там зашморг.

      – Не розумію, – здивувався Білоус.

      – Бо там нас уже точно шукають.

      – Хто, батьку?

      – Князь.

      Тут Сорока раптом замовк, а за ним і інші, немов переляк їх охопив.

      – Ой! – зойкнув нарешті Білоус. – Тут зле і там не добре, як не верти!

      – Загнали нас, як сіромах, у тенета. Тут розбійники, а там князь! – зронив інший жовнір.

      – Нехай його там блискавка спалить! Я волію мати справу з розбійником, ніж із характерником, – зауважив Білоус, – бо що цей князь несамовитий, немає жодних сумнівів. Завратинський навіть із ведмедем на рівних боровся, а той йому шаблю видер, як дитині. Не може інакше бути, він його заворожив, а те, що я бачив, як потім на Вітковського кинувся, то на очах виріс, як сосна. Якби не те, я б його живого не випустив.

      – Тепер втішайся, що на нього не кинувся.

      – А що я мав робити, пане вахмістре? Я думав так: сидить на кращому коні, отже, якщо захоче, то втече. А нападе, то я не захищуся, бо в характерників нелюдська сила. На очах тобі зникне або димом закуриться.

      – Це правда, – погодився Сорока, – бо коли я в нього стріляв, то його наче туманом заслонило і я схибив. З коня кожен схибити може, коли шкапа вертиться, але щоб зі землі, то мені вже років із десять такого не траплялося.

      – Та що тут балакати, – промовив Білоус, – краще полічити: Любенець, Вітковський, Завратинський, наш полковник – і всіх один чоловік здолав, і то беззбройний, таких людей, із котрих кожен із чотирма не раз собі раду давав. Без бісівської допомоги не міг би він цього досягти.

      – Довіримо душі Богові, бо якщо князь несамовитий, то йому нечистий і тут дорогу покаже.

      – І без нього він довгі має руки, це такий пан…

      – Цить! – обірвав його Сорока. – Щось тут листя шелестить.

      Жовніри замовкли та нашорошили СКАЧАТЬ