Потоп. Том II. Генрик Сенкевич

Чтение книги онлайн.

      Обоє побігли до хати, ховаючись за коней, немовби за шанці, спрямувавши мушкети в бік чагарників.

      – Що там? – спитав пан Кміциц.

      – Купа люду йде! – відповів Сорока.

      Розділ II

      Настала тиша, але незабаром у прилеглих хащах щось зашаруділо, наче кабани йшли, проте хрускіт той що ближчим ставав, то повільнішим. Потім знову стало тихо.

      – Скільки їх там є? – уточнив пан Кміциц.

      – Десь шестеро, може, восьмеро, бо не міг їх добре полічити, – відрапортував Сорока.

      – Для нас це добре! Вони нас не здолають!

      – Не здолають, пане полковнику, але треба нам живцем якого язика взяти та припекти, щоб дорогу показав.

      – Ще буде на це час. Пильнуй!

      Заледве пан Анджей промовив: «Пильнуй», як смуга білого диму випливла зі заростей, і мовби птаство зашуміло в ближній траві, за якихось тридцять кроків від хати.

      – Із ґарлача стрельнули! – припустив пан Кміциц. – Якщо мушкетів не мають, то нічого нам не зроблять, бо з ґарлача з хащі нас не дістануть.

      Сорока, тримаючи однією рукою мушкет, опертий об кульбаку коня, що стояв перед ним, другу руку склав трубкою біля рота і зарепетував:

      – А покажіться хтось із хащі, то скоро тут ногами беркицьнете!

      Тишу в хащах порушив грізний голос:

      – Ви хто такі?

      – Кращі за тих, хто по трактах нишпорить.

      – Яким правом зайняли наше місце?

      – Розбійник про право питає! Навчить вас кат права, то й ідіть до ката!

      – Ми викуримо вас звідси, як борсуків!

      – То ходіть! Дивіться лише, щоб цим димом самі не подушилися!

      Голос у хащах замовк, імовірно, нападники стали радитись, тим часом Сорока шепнув пану Кміцицу:

      – Варто було б котрогось заманити і зв’язати, будемо мати і заручника, і провідника.

      – Ти бa! – зронив полковник. – Якщо хтось прийде, то лише на пароль.

      – З розбійниками годяться будь-які хитрощі.

      – Краще не треба! – застеріг пан Анджей.

      Раптом нові запитання долинули з боку заростів:

      – Чого ж ви хочете?

      Тут уже сам пан Кміциц узяв голос:

      – Як приїхали, так би ми й поїхали, якби ви етикет знали, телепні, і з ґарлачa не починали.

      – Ви не втримаєтесь, увечері прийде до нас сотня коней!

      – До вечора сюди прибудуть двісті драгунів, і багна вас не захистять. Бо є там такі, що проїдуть, як і ми проїхали.

      – То ви жовніри?

      – Та, певна річ, не розбишаки.

      – А з-під якого прапора?

      – А ви там що, гетьман? Не вам маю звітувати.

      – У старі часи вас би вовки тут позагризали.

      – А вас ворони задзьобали.

      – Кажіть, чого хочете, достобіса! Навіщо в нашу хату залізли?

      – А ходіть-но сюди! Не треба буде з хащі горло дерти. Ближче! Ближче!

      – Пароль?

СКАЧАТЬ