Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник). Василь Земляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що хтось один мусить спокутувати цього разу за всіх, а вже Вавилон воздасть належно пам’яті того великого мужа і патріота. На Данька позирали з сумом та співчуттям, а вже в дорозі, на возах, говорили про нього, мов про героя, якого обрали не вони, а сама доля. Напочатку Данько не мав ніякого страху в душі, та коли вози зупинилися на своєму звичному місці, з Данька облетів терновий вінок великомученика, і він знову відчув себе самим собою з усіма людськими слабкощами. Слідство не починалося, та коли він захотів разом із цапом прогулятися по вранішньому Глинську, дядечко в третіх зупинив його: «Ні, Даню, ти маєш бути тут, тебе можуть покликати першим». Данько спалахнув, збагнувши: дядечко побоювався, щоб він не втік. Це був психологічний прорахунок Панька Кочубея, який чудово розумівся на кабанцях, але мало знав горде людське єство. Приречені не терплять, коли в них одбирають останню мить свободи. Данько не міг признатися людям, що цього ранку любив Мальву більше, ніж будь-коли, отож хотів пройти до лікарні й попрощатися з нею. Мав велику потребу подякувати їй, що вона не запродала його на слідстві. «Гаразд, дядечку», – сказав Данько й повернувся на воза. Лежав там ниць, перекусював соломинки. Ввижалося йому бабине літо на Абіссінських горбах, ввижалися там ночі з Мальвою, і сміх її заповнював його голову вщерть. Мабуть, жодна жінка не вміє так м’яко сміятись, як Мальва, й залишати той сміх у повітрі майже живим. Вона й Македонського роззброїла тим, кажуть, що трималася перед ним спокійно, як Явтушок.

      Цап саме замислився побіля воза над колесом, цим чи не найбільшим і незбагненним для нього витвором людства, все ж першим зреагував на вихід вусатого міліціонера, немовби чекаючи, чиє прізвище той начитає. Вусатий, що, як здавалося вавилонянам, усе знав наперед, обвів поглядом принишклий натовп, явно шукаючи когось, і, зупинившись на Даньку, безстрасно проголосив:

      – Громадянин Соколюк Данько Миколович… – Поправився: – Миколайович.

      Цап рушив до ґанку під тихий смішок вавилонян, які чи не вперше могли зітхнути полегшено, гадаючи, що їхнім терзанням настає кінець. Цап ще не був виморений спекою, то йшов до ґанку так граціозно й увесь був на такому духовному злеті, що мимоволі викликав захоплення навіть у тих, що досі мали під сумнівом його як скільки-небудь мислячу істоту. Опинившись перед вусатим, він зміряв його з ніг до голови своїм цапиним поглядом, тоді прибрав войовничої пози, зігнувшись у дугу й даючи вусатому зрозуміти, що він силою проб’ється на слідство, коли його не пропустять туди добром. Вусатому невтямки, що цап пройшов школу вавилонської сільради, де звик до шанобливішого обходження з ним, і запобігливо причинив перед рогатим двері. Цап зів’яв, повернувся непоквапом, як роблять це четвероногі, й пішов геть, а натомість до ґанку пошкутильгав Данько, який ще тоді, при падінні у прірву, звихнув ногу й за інших обставин мав би лежати без руху.

      – Попрощайся з людьми, – шепнув йому вусатий, коли Данько піднявся на ґанок.

      – Люди добрі, СКАЧАТЬ