Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник). Василь Земляк

Чтение книги онлайн.

      Наступної ночі вавилонські богове прийшли в подвір’я Зінгерів. Політали на гойдалці, а тоді, спасійовані, обережні, тісненьким гуртком протовпилися до віконця. Без жодної зброї та начебто без будь-якого зла. Постукались у віконце: раз, удруге. Стара Зінгерка вийшла до них з мороку, припала до шибки. Був там Кіндрат Бубела – впізнала його по білих бровах; за ним стояв Павлюк з трьома синами – замолоду, коли її Орфей, як агент фірми «Зінгер», вирушав у свої далекі мандрівки по світу, Павлюк, тоді ще парубок, мав око на неї, але був осміяний; ото Скоромні понітилися збоку, ніби самі не свої; а там ще хтось – Зінгерка не добачила вночі. Бубела, впізнавши її, показав рукою на двері. Пішла відчинила. Стояла перед ним в полотняній сорочці з дванадцятки, в білій намітці. Схрестила на вив’ялих грудях руки. Павлюк сплюнув тихенько – де та красуня, яку знав колись?.. Лише тепер упізнала обох Раденьких – Хому та Федота, – а за ними крався Явтушок, котрому доводилася хрещеною матір’ю. Ще двоє стовбичили біля воріт, щось ніби скидалося на варту, тих Зінгерка начебто й не завважила. Запитала свого хрещеника:

      – Чого тобі, Явтуше? Всі добрі люди вже сплять…

      – Мені?.. – знітився Явтушок, ховаючись за Раденьких. – Мені нічого. Я так собі, з ними… – хитнув головою хрещеник.

      – Розбудіть Мальву. Маємо справу до неї… – сказав Бубела, обтираючи долонею змокрілу брову.

      – Нема її. Ще з дня помчала до Глинська… Ви ж чули, яке скоїлось… Такого юнашка звалили. А за віщо, добра б їм не було?..

      – А буцімто ви не знаєте – за віщо? – спалахнули вогники під бровами Бубели.

      – А ну ж бо ну, Кіндрате! Може, я стара, дурна…

      – За Мальву б’ються, а нам чуби тріщать, – натякнув Бубела. – Ось ми і прийшли сказати… Од цілого Вавилона… Її справді нема?

      – Кажу ж, полетіла на конику. Ще з дня. Вже й перші півні проспівали. Мала б бути. Вона в мене така, що ніколи ніде не ночує. Оно вдома… Мені стояти тут чи йти?

      – Чого ж стояти? Ідіть собі з богом…

      Стара зачинила двері, почапала в хату. А вони ще стояли самі не свої. Прийшли зажадати від Мальви, аби забиралася геть з Вавилона – хоч до комуни, а хоч куди, доки не пізно, доки не накликала на Вавилон якогось нового лиха. Бо ж за одним комунариком сюди внадяться інші, а Вавилон весь пашить ненавистю до комуни, боїться самого духу її, то буде боронитись од неї, а вина за те може впасти на безневинних людей, ось хоч би на тих, що прийшли сюди від усього Вавилона. Про всяк випадок заглянули до хлівця. Хтось запалив сірника. Впевнилися, що стійло порожнє, що коня нема. Доки горів сірник, Явтушок запримітив на стовпці для збруї ковані вудила, поклав до кишені. Вони подзеленькували там викривально, то потім сам дивувався, як міг припустити такої ганьби в цьому шляхетному товаристві, до СКАЧАТЬ