Джерело. Дэн Браун

Чтение книги онлайн.

      – Вибачте, пане, але сьогоднішній господар заходу пан Едмонд Кірш попросив усіх надіти аудіопристрої. Це частина заходу.

      – А, тоді, звичайно, візьму.

      Ленґдон простягнув руку по навушники, але вона жестом зупинила його, звірила бейдж із довгим списком запрошених, знайшла, після чого видала навушники з відповідним номером.

      – Сьогоднішню екскурсію дібрано індивідуально для кожного відвідувача.

      «Правда? – Ленґдон роззирнувся. – Для сотень гостей?» Ленґдон здивовано роздивився навушники – то була просто гладенька металева дужка з невеликими потовщеннями на кінцях. Мабуть, помітивши його зачудування, жінка підійшла і стала пояснювати:

      – Це зовсім нова модель. – Вона допомогла професорові надіти цей пристрій. – Датчики у вуха вставляти не потрібно, вони просто торкаються обличчя.

      Вона розташувала дужку на голові Ленґдона так, що датчики м’яко впиралися в обличчя між вилицею і скронею.

      – Але як…

      – Технологія передачі через кістку. Датчики подають звук безпосередньо в кістки щелепи, і він досягає внутрішнього вуха. Я випробовувала – дивовижне відчуття, наче голос говорить просто у вашій голові. А вуха лишаються вільними для зовнішніх розмов.

      – Гарно придумано.

      – Цю технологію винайшов пан Кірш понад десять років тому. Тепер вона доступна в багатьох марках електронних навушників.

      «Сподіваюся, Людвіґ ван Бетховен свою частку отримав», – подумав Ленґдон, цілком певний, що істинним винахідником цієї технології був композитор XVIII століття, який, оглухнувши, здогадався приєднати до піаніно металевий стрижень так, щоб можна було, граючи, тримати його в зубах. Таким чином Бетховенові вдавалося чути музику завдяки вібрації щелепної кістки.

      – Сподіваюся, вам сподобається, – сказала жінка. – У вас близько години на огляд музею перед презентацією. Ваш аудіогід попередить вас, коли треба буде йти нагору, до зали.

      – Дякую. Чи треба мені щось натискати, щоб?…

      – Ні, прилад активується сам. Екскурсія почнеться, щойно ви почнете рухатись.

      – О так, зрозуміло, – усміхнувся Ленґдон.

      Він пішов через атріум, туди, де стояли й походжали інші гості – хто поодинці, хто групками – усі вони чекали на ліфти й мали на голові такі самі дуги з датчиками, приставленими до вилиць.

      Щойно він дійшов до середини атріуму, як у голові в нього пролунав чоловічий голос:

      – Добрий вечір. Вітаємо вас у музеї Ґуґґенхайма в Більбао. Ленґдон знав, що це аудіопристрій, але все ж різко зупинився й озирнувся. Ефект був неймовірний – саме такий, як описала йому жінка. Складалося враження, що хтось говорить у нього в голові.

      – Ми надзвичайно раді вам, професоре Ленґдон! – Голос звучав дружньо й легко, мав вишуканий британський акцент. – Мене звати Вінстон, і я маю честь бути вашим гідом сьогодні.

      «Чий СКАЧАТЬ