Джерело. Дэн Браун

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ світські балачки про соціальні мережі та Боллівуд, Ленґдон пішов у протилежному напрямку, в бік чималого витвору сучасного мистецтва, що стояв під дальшою стіною.

      Інсталяція розташовувалася в темному гроті і складалася з дев’яти вузьких конвеєрних стрічок, які виїжджали зі щілин у підлозі й рухалися вгору, зникаючи в щілинах у стелі. Це скидалося на дев’ять рухомих доріжок, тільки вони рухалися вертикально. На кожній стрічці був напис, який розгортався до небес.

      Я молюся вголос… Чую твій запах на шкірі… Промовляю твоє ім’я.

      Наблизившись, Ленґдон зрозумів: насправді стрічки не рухались; ілюзію створювала «шкіра» з крихітних LED-лампочок на кожній вертикальній лінії. Лампочки загорялися, швидко утворюючи слова, які виникали на підлозі, рухалися вгору стрічкою і зникали в стелі.

      Я гірко плачу… Була кров… Ніхто мені не казав.

      Ленґдон походив біля вертикальних стрічок, обійшов їх, вчитався.

      – Ця виклична робота, – проголосив аудіогід, раптово повернувшись, – має назву «Інсталяція для Більбао», вона створена концептуальною мисткинею Дженні Гольцер. Складається з дев’яти сигнальних щитів із LED-підсвіткою, кожен з них має висоту дванадцять метрів. Щитами рухаються цитати баскською, іспанською та англійською мовами – усі стосуються жахіття СНІДу і болю тих людей, які пережили важку втрату через цю хворобу.

      Ленґдон мав відзначити: витвір зачаровував, навіть сповнював серце скорботою.

      – Можливо, вам доводилося раніше бачити витвори Дженні Гольцер?

      Ленґдон відчував, що текст, який рухається до небес, гіпнотизує його.

      Я ховаю свою голову… Я ховаю твою голову… Я ховаю тебе.

      – Містере Ленґдон? – прозвучав голос у голові. – Чи ви мене чуєте? Чи працює ваш аудіопристрій?

      Ленґдон здригнувся, вихоплений із плину думок.

      – Перепрошую… що? Здрастуйте?

      – Так, здрастуйте! – відгукнувся Вінстон. – Здається, ми вже привіталися? Я просто перевіряв, чи вам мене чути.

      – О… вибачте… – затнувся Ленґдон і, різко відвернувшись від експоната, кинув погляд через залу. – Я думав, що ви – запис! Я не розумів, що на лінії жива людина!

      Ленґдон уявив собі безліч кабінок – у кожній сидить людина з аудіопристроєм на голові та музейним каталогом.

      – Усе гаразд, сер. Сьогодні ввечері я ваш особистий гід.

      У вашому аудіопристрої є й мікрофон. Ця програма влаштована інтерактивно, щоб ми з вами могли вести бесіди про мистецтво.

      Ленґдон тепер помітив: інші гості також говорять у свої аудіопристрої. Навіть ті, хто прийшов із кимось, здається, трохи віддалились одне від одного, замислено перезираючись, немов за розмовою кожен із власним екскурсоводом.

      – І що, кожен із гостей має особистого гіда?

      – Так, сер. Сьогодні ми проводимо індивідуальні екскурсії для трьохсот вісімнадцяти гостей.

      – Неймовірно!

      – Ну, СКАЧАТЬ