Джерело. Дэн Браун

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вашої роботи, особливо ваших ідей щодо взаємодії різних релігійних традицій упродовж історії, а також відображення їх еволюції в мистецтві. Багато в чому Едмонд працює в дуже подібній царині. Його математичне прогнозування й теорія ігор доволі подібні до такого: аналіз еволюції різних систем і передбачення, як вони з часом розвиватимуться.

      – Ну, вочевидь, він майстер своєї справи. Його й називають Нострадамусом наших днів.

      – Так. Хоча порівняння дещо образливе, як на мою думку.

      – Чому ж? – заперечив Ленґдон. – Нострадамус – найславетніший провидець усіх часів.

      – Не хочу різко заперечувати, професоре, але Нострадамус написав майже тисячу туманних катренів, які дуже виграли від творчого підходу всіляких забобонних читачів, котрі шукали точного сенсу там, де не було жодного… і бачили там що завгодно: від Другої світової війни до смерті принцеси Діани чи нападу на Всесвітній торговельний центр. Це повний абсурд. Натомість Едмонд Кірш оприлюднив обмежену кількість дуже точних прогнозів, які незабаром справдилися, – хмарні комп’ютерні сервіси, самокеровані автомобілі, процесор, який працює лише на п’ятьох атомах. Містер Кірш – зовсім не Нострадамус.

      «Визнаю свою помилку», – подумав Ленґдон. Едмонд Кірш, як він чув, викликав палку прихильність серед своїх працівників, і, схоже, Вінстон був одним із таких захоплених учнів.

      – То як вам екскурсія? – змінив тему Вінстон.

      – Дуже цікаво. Едмонд довів технологію дистанційної екскурсії до рівня, гідного найвищої похвали.

      – Так, ця система багато років була його мрією, і Едмонд витрачав на її таємну розробку безліч грошей і часу.

      – Правда? Технологія зовсім не здається складною. Маю визнати, спочатку я був налаштований скептично, але ви мене підкупили – бесіда вийшла надзвичайно цікава.

      – Дякую вам за таку похвалу, хоча й сподіваюся, що не зруйную вашого враження, сказавши вам правду. Боюся, я не був з вами до кінця чесним.

      – Перепрошую?

      – По-перше, мене звати не Вінстон. Я – Арт.

      Ленґдон засміявся.

      – Екскурсовод у мистецькому музеї з іменем Арт? Я зовсім не ображаюся, що ви взяли псевдонім. Приємно познайомитися, Арте.

      – Далі, коли ви мене питали, чому я не воджу вас особисто, я правильно відповів вам, що містер Кірш не хоче великих натовпів у музеї. Однак це була не вся правда. Є ще одна причина, з якої ми спілкуємося через пристрій, а не особисто. – Він ненадовго змовк. – Власне, я не здатний рухатися фізично.

      – О… співчуваю… – Ленґдон уявив Арта в інвалідному візку в кол-центрі й пожалкував, що Артові стало соромно і він мав пояснювати цю ситуацію.

      – Не варто мене жаліти. Запевняю вас, із ногами я мав би дуже химерний вигляд. Розумієте, я не такий, яким ви мене уявляєте.

      Ленґдон сповільнив крок.

      – Що це означає?

      – Ім’я Арт – це скорочення слова artificial – «штучний», хоча містерові Кіршу дужче подобається слово «синтетичний». – СКАЧАТЬ