Джерело. Дэн Браун

Чтение книги онлайн.

      – Gracias, – відповів Авіла. «Сам зробив…»

      Авіла пройшов крізь рамку без пригод. По другий бік забрав вервицю й телефон, обережно поклав у кишеню, після чого перейшов туди, де видавали аудіопристрої.

      «Нащо мені екскурсія, – подумав він. – У мене справи».

      Ідучи через атріум, він нишком кинув свій пристрій у смітник.

      Серце адмірала калатало, і він шукав очима тихого місця, де можна було би зв’язатися з Регентом і дати йому знати, що прибув на місце без пригод.

      «За Бога, країну і короля! – подумав він. – Але головне – за Бога».

      Тим часом у глибинах освітленої місяцем пустелі за Дубаєм знаний 78-річний аллама Саєд аль-Фадл долав смертельну втому, повзучи сипучими пісками. Іти він уже не міг.

      Обпечена сонцем шкіра аль-Фадла вкрилася пухирями, горло немилосердно боліло з кожним подихом. Піщані вітри засліпили його багато годин тому, але він продовжував повзти. У якусь мить йому начебто почулося гудіння квадрацикла чи ще якоїсь машини – але, може, то просто завивав вітер. Аль-Фадл давно зневірився, що Бог його порятує. Грифи вже не кружляли над його головою: вони йшли по піску поряд.

      Високий озброєний іспанець, який учора ввечері вскочив у машину аль-Фадла, мовчки погнав автомобіль углиб пустелі. Через годину іспанець зупинився й наказав аль-Фадлові вийти з машини. І покинув літнього чоловіка в темряві без води та їжі.

      Викрадач ніяк не виказав, хто він і чому це робить. Єдина прикмета, що впала в око аль-Фадлові, – дивний знак на правій долоні іспанця. Цей символ не був знайомий старому богослову.

      Багато годин аль-Фадл ішов пустелею і марно кликав на допомогу. А тепер старий богослов упав на задушливий пісок, серце у зневодненому тілі зупинялось. І в голові аллами знову постало те питання, яке мучило його ці довгі години.

      «Ну кому може бути потрібна моя смерть?»

      Він жахнувся: логічна відповідь була лише одна.

      Розділ 8

      Погляд Роберта Ленґдона переходив від однієї колосальної фігури до іншої. Кожна являла собою велетенський лист сталі, що де-не-де взялася іржею: кожен з них був красиво закручений і ненадійно стояв на ребрі, так що виходила окрема стіна. Вигнуті стіни були заввишки майже п’ять метрів і скручувались у різні плавні форми – хвиляста стрічка, відкрите коло, широкий завиток.

      – «Питання часу», – повторив Вінстон. – Автор – Річард Серра. Використання стін без жодної опори створює ілюзію нестійкості. Однак насправді вони дуже стійкі. Уявіть доларову купюру, яку намотали на олівець: вона спокійно стоятиме на ребрі, навіть якщо прибрати олівець, бо її підтримує власна геометрія.

      Ленґдон зупинився й задивився на велетенське коло попереду. Метал окислився, від чого став СКАЧАТЬ