Публіцистика: вибрані статті, інтерв’ю. Іван Драч

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що жодне із цих пер не виповість усього, що гримить цим політично контрастним світом. Кожне окремо не виповість, тому, можливо, поет тулить до серця всі ці пера і не віддає жодне на виміну. А чому?

      Чому їх сила завжди на заваді —

      Й вони в душі взаємно перетяті,

      Й коли гримить світів лихий огром,

      Найбільш пишу німим своїм пером?!

      Цей же мотив вічної безпорадності перед білим аркушем паперу пронизує «Білу баладу». Процес творчого самокатування («О мазохізме, хіба тобі тужно? Аркуш наситився – біла блощиця…») нагадує поетові безпорадних дітей на білім снігу, які навчаються ходити білім світі, – так творчий задум розтинає лезом паперу вени й обезкровлює до болю тіло і душу. Навіть ота жанрова сцена, яку зауважив поет на березі океану («Хлопчик будує фортецю, Океан – навпаки…»), народжує асоціацію вічної боротьби творчої людини з океаном часу, нерідко безпорадної і безперспективної, але мужньої і достойної людини, бо історія людства підтверджує, що ця боротьба приносить успіх, безсмертя в часі («Хлопчик і Океан»).

      Могутня енергія цього запитання-відповіді характерна й для інших віршів, вона змушує поета відповідально замислюватися над життям і творчістю своїх попередників і сучасників («До Гоголя», «Вірменський хліб», «Незворушність»). Йому все частіше хочеться припасти до джерел, вдивитися в образ національної історії, трагічного і героїчного буття народу.

      Спрага пізнання національної історії така невтолима, така пекуча, що не дає спокою буквально «ні вдень, ні вночі», – події, постаті, навіть речі викликаються запитально з минулого, громадяться, вимагають оприлюднення на папері. Іван Вишенський, Григорій Сковорода, Устим Кармелюк та Іван Гонта, Тарас Шевченко і Микола Лисенко, Василь Стефаник та Іван Франко, Богдан Хмельницький і Марія Заньковецька, Йосип Сліпий і патріарх Володимир – кого тільки не викликає його уява з глибин історії на діалог, на поселення в його суверенному художньому світі з тим, щоб поет запліднив їх оригінальним символічним кодом.

      Іван Драч переважно здійснює пошуки в сфері духовного, де потреба самосвідомості й морального очищення превалює над зображенням побаченого, над картинами людського життя і природи. І хоча поет не уникає сюжетних віршів, віршів-портретів, віршів-картин, головне для нього – підпорядкувати зовнішню фактуру вірша вивершенню образу внутрішнього стану чи настрою. У вірші «Калина на тому світі» образ калини з лугу в Теліжинцях «проріс» і вразив своєю сліпучою виразністю («Червоні грона груденят були // Запаяні прозорим хижим льодом. //По пахви дерево в снігу стояло…») за океаном, коли натомлений поет виборсувався зі сну, вражений дивовижною асоціацією імені маленької дівчини Калини з рідним деревцем. Прозвучало з вуст матері це ім’я – і вві сні народився образ калини:

      З Теліжинець калина проросла,

      Прорвавши твердь кремнисту планетарну,

      Щоб міг до неї серцем притулитись

      В цій завірюсі, в скрусі світовій…

      Здавалось, суто фрагментарні, випадкового СКАЧАТЬ