Публіцистика: вибрані статті, інтерв’ю. Іван Драч

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ще тієї образно-стильової досконалості, вивершеності, ще спотикається буйна уява й образна свавільність на порозі досконалої форми, але вже клекоче енергія самооновлення української поезії. Драч першою ж книжечкою «Соняшник» і поемою «Ніж у Сонці», яку вирядив у світ на сторінках «Літературної газети» Іван Дзюба, вивів духовний рівень сучасної поетичної самосвідомості на іншу орбіту – і це стало поетичним явищем, подією.

      Ясна річ, це зразу ж поставило Івана Драча в авангард «оновленців» літератури, творців нового поетичного обличчя української літератури, в якій ще вагомо посідала непорушні позиції поезія інфантильних пристосуванців – без якісної своєрідності поетичного самоутвердження. Та ще традиційно відповідальність за майбутню долю поетичної творчості лежала на таких поетичних метрах, як Максим Рильський, Павло Тичина, Микола Бажан, Андрій Малишко, Володимир Сосюра, Леонід Первомайський, Василь Мисик, Ігор Муратов… Молоді поетичні звитяжці їх шанобливо вітали, хоча їм видавалося, що старших поетів вела якась колективна відповідальність з позицій незаперечних класиків, які пережили «критичний вік», коли їх могли репресувати, заборонити друкування творів… Лауреатські звання, визнання на просторі СРСР, хрестоматійна присутність на скрижалях історії дозволяли їм бути прихистком для юних бунтарів.

      Проте шістдесятники, зокрема й Іван Драч, перейнялися відчуттям особистої творчої відповідальності за українську мову, літературу, культуру. Заряджений сильною творчою волею, Драч кинув виклик могутньому поколінню «класичної обойми» поетів, але не з метою конфронтації. Поет відчував, що пробитися в авангард, де щільно зімкнуті класичні ряди, «тихою сапою» не вдасться. Але й епатажністю, голим бунтарством і огульним запереченням нічого особливого не досягнеш, хіба що скандальної слави на якусь мить – спалахнути, щоб згоріти.

      Із «новобранцем поезії» – так назвав Леонід Новиченко Івана Драча – в українську літературу (і не тільки українську, а в тогочасну радянську) прийшло нове мистецьке явище, оригінальна естетична система з новою жанровою і образно-виражальною якістю.

      Іван Драч, завдяки такій вибуховій образній експресії, вихопився з цупких, якщо не «мертвих», обіймів ідеологічно заданих параметрів мислення в образах. Він рішуче відірвався від тієї «реальної реальності», яка диктувала поведінку мислення і вираження в слові, бо виросла ця поезія, точніше, вибуяла і вибухнула такою особистісно-поетичною внутрішньою енергією, якої з 20-х років – періоду «Розстріляного відродження» – ніхто не поривався легалізувати. Спалахи були. На темному літературному небі пристосуванства і виживання «служінням» раз у раз миготіли оригінальні думки і світлі почуття, яскраві образи і ритмічні «проходи» крізь цензурні рогатки, але такого природно новаторського, свідомо бунтарського поетичного явища, як Іван Драч, не було. Скажуть: а Микола Вінграновський, а Володимир Підпалий, а Ліна Костенко, Василь Симоненко, Борис Олійник, Віталій Коротич, Григір Тютюнник, Євген Гуцало, Валерій Шевчук, Володимир Дрозд, СКАЧАТЬ