Публіцистика: вибрані статті, інтерв’ю. Іван Драч

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ орієнтації Драча-поета, Драча-громадянина. Не випадково він згадує про ті уроки етики, уроки моральності, які подавали йому, малому хлопчині, його бабусі. «Можливо, найголовніші етичні корені мої від двох бабусь – баби Корупчихи і баби Маройки. Перша – втілення добра непоказного, тихого, скромного. Друга – втілення доброти войовничої, зухвалої, перекірливої, викличної. А як вже вони ненавиділи одна одну – ці основоположниці моєї моральності! В моєму характері щось відклалося і від їх несумісності».[2]

      Зрозуміло, відклалося щось від несумісності добра тихого, лагідного і добра войовничого, незмирливого, навіть зухвалого не лише в особистому характері поета, але й у характері його поезії, вплинуло на принципи поетичного світобачення, світосприймання. Бунтівливий дух Драчевої поезії своєрідними протуберанцями вибухає і в наступних збірках – мовби продовжуючи свій родовід від «Соняшника», «Протуберанців сонця», «Теліжинців», але з виразно заглибленим поглядом у свій внутрішній світ. Перефразовуючи рядки Р.-М. Рільке, які поет узяв епіграфом до вірша «Пам’ять», можна узагальнити: поезія Івана Драча на сучасному, так би мовити, етапі розвитку свій космізм мислення спрямовує не в напрямку галактичних зір, а до зір земних, до зір-віконець теліжинських хат, світлом яких зігрівається і душа поета, і його погляд на тривоги планети:

      Я вдивляюсь у своє життя,

      Так я йду чи ні – скажи мені.

      А було б колись того знаття

      У дитинстві тому, в напівсні.

      Все суворіш, все нещадніш б’є

      Крига по сумних моїх словах,

      Та зоря з Теліжинець як є,

      Що стоїть у мене в головах.

(«Я вдивляюсь у своє життя…»)

      Уже не так пишно і негадано рвійно розростаються до гіперболічних розмірів метафори, їх поет підкоряє зосереджено цілеспрямованому вираженню ідеї вірша, змушуючи працювати на основну думку так, щоб ясніше її увиразнити і чіткіше означити авторську позицію. Поет стає безжальнішим до себе, до своєї поезії, більше народжується сумнівів, тривожнішає погляд у минуле. Образ млина («Так млин шумить…») символізує швидкоплинний нестрим щоденності, яка перемелює літа поетові й жадібно чекає, коли він примчить на шум вічної ріки життя:

      Все млин шумить. Тлумак везу я,

      Наохляп мчу на клич ріки,

      І чвал коня, мов шал Везувія,

      Ось-ось шпурне під заставки.

      Жадоба шаленого лету крізь роки в нестримному прагненні віддати вповні себе в це мливо діяльного життя з відчайдушною зухвалістю перекриває фатальну неминучість зникнення у шумі вічної ріки. І хоча порівняння «мов шал Везувія» почувається в цьому вірші чужорідним, мовби десь причаїлося напохваті для нелегкої рими «везу я», вірш розгортається в суцільну метафору, перевагу перед якою в цій збірці можна віддати хіба що вражаюче образній «Литовській Погоні». І в ній, в образі-символі литовської погоні, оживає ота особливо нещадна спрага самосуду, спрага сповіді-вивірення, сповіді-очищення, СКАЧАТЬ