Публіцистика: вибрані статті, інтерв’ю. Іван Драч

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ світла творився феєрверк на святі Поезії. Читаючи «Баладу золотої цибулі», мимоволі втягуєшся в цю калейдоскопічну гру образів, які провокує золота цибуля, в цей шалений танок метафор, що нагромаджуються одна на одну, підганяють і провокують народження нових. Здається, що цій грі метафор на «задану тему» не буде кінця, бо фантазія поета така багата і нестримна, стільки в його уяві несподівано яскравих образів, що їхнє суцвіття немислимо дисциплінувати вивершенням парадоксального вінка метафор.

      Кожна метафора – це яскравий спалах творчої уяви, це маленький вибух-протуберанець, який на мить висвітлює і ту неповторну магію народження нового образу, провокованого конкретним предметом – цибулею. Вона в Івана Драча «золотощока богиня продажних ринків», «заплетена німфа в зів’ялі коси подруг», «малесенька баня підземних церковок», «королева краси сільських світанкових базарів», «невинна золота фея жорстокого Апетиту», «золота граната у пащу студентського голоду», «мала Жанна д’Арк на всіх англосаксів-мікробів»…

      Це нанизування образних смислів-метафор наростає, накопичується, образ цибулі поступово набуває багатогранної повноти символічного узагальнення. Витворюється враження, що цей образ набухає і раптом розривається і розбризкується фонтаном смислів, і як фінал – «золота агонія передсмертного стриптизу»:

      Вона скидає свою золотаву шубку,

      Вона скидає свій золотавий лискучий светр,

      Вона скидає свою золотисту ніжну сукенку,

      Вона скидає свою золотісіньку льолю-лушпинку

      І, оголена, біла, плаче од зґвалтованої цноти,

      Вона – золота Цибулинка з маминого городу,

      Вона – золота Весталка з храму Таємниці Буття,

      Зібгана в золотий кулачок переляку…

      Ось так реальність метафорично переростає, перетворюється, переплавляється під світлом асоціативних спалахів у своєрідний орнамент смислів, значень, ідей.

      У «Баладі золотої цибулі» чи, скажімо, в найбільш популярній «новорічній баладі» «Крила» яскраво відкрилася характерна для Драча поетика багатовимірної реальності з демонструванням необмежених можливостей її перетворень. Поет мовби провокативно виказує свій дар підносити на крилах метафор і асоціацій буденне, звичайне, очевидно непоетичне і цим самим виводити реальне на рівень багатозначності, багатосмисловості. Відбувається явлення звичайного в образах, вирощених уявою поета, його нестримною фантазією, що здатна візуальний образ перетворити на такий знаковий код, який дозволяє продовжити процес доуявлення вже на рівні читацького сприйняття.

      Іван Драч зрощує стилістичні дисонанси високого і низького, духовного і буденного з тим, щоб «підняти» цілком реальний образ, скажімо, дядька Гордія, дядька Зінька, баби Маройки, баби Параски, тітки Мартохи, дядька Варфоломея до символу, яким поет наче висвячує реальну людину, творить із грішника праведника всупереч усталеній соціальній доктрині. Ну які, здавалося б, із цих СКАЧАТЬ