Офіцер із Стрийського парку. Андрій Кокотюха

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Кароля Лінди виглядала цікавішою. Свого часу він служив у поліції та опікувався агентурою, велику частину якої вербував на міському дні. Чи то карта так лягла й обставини помінялися, чи то Лінда в якийсь момент просякнув середовищем, у якому боблявся, й воно органічно ввійшло в нього. Хай там як, але незабаром після вигнання росіян Кароль залишив службу, аби виринути в оточенні кримінальників уже своїм. По смерті Сілезького став правою рукою новоспеченого короля, й непевні часи грали на руку винятково їм.

      Відставний комісар не перебільшував.

      Поки різні сили та спільноти у Львові намагалися тягнути на себе владну ковдру, реальну владу тримали такі, як Тима з Ліндою.

      – Коли так, пощо вам я? Що можу порадити корисного?

      – Капітан Яблонський, чули про такого?

      Віхура засопів, наморщив лоба.

      – Знаєте, я читаю кримінальну хроніку. Звичка. Бачив десь зовсім недавно.

      – Ранкова газета писала.

      – Так і є. Що там цікавого?

      – Маю намір розібратися, хто його вбив.

      – Того ніхто не знає й не знатиме. Ви щойно погодилися – поліція нині властиві їй функції не виконує.

      Віко знову сіпнулося.

      – Пошукові – так. Але злочин не лишився без уваги. Поліція мала хоча б провести якусь формальну роботу. Скласти протокол, опитати якихось свідків. Нарешті, тіло не кинули, де взяли, а напевне завезли десь до анатомічного театру.

      – Ви хочете глянути на труп? – брови Віхури стрибнули вгору. – Пане Кошовий, ваше бажання підмінити собою цілу кримінальну поліцію в одному, окремо взятому випадку здійснюється. Можливим воно стало лише в такі часи, як ось тепер. Але ви нічого мені не пояснюєте.

      – Ви ж відійшли від справ.

      – Перепрошую, але мені вже цікаво. Й потім, ви праві. Прийшли до приватної особи, яка досі в глибині душі лишається поліцейським комісаром. А ще я вмію читати й робити аналіз. Хочете, дещо розкажу?

      Віхура подався вперед, очі блиснули.

      Клим інстинктивно зробив те саме.

      – Давайте.

      – Вбито поляка. Польська газета звинувачує українців. Не когось конкретно, не до того. Досить, щоб зіткнути нас із вами лобами. І знаєте, що? Я поляк, пане Кошовий. Усе життя прожив у Львові. Це місто мало би бути польським.

      – А я, пане Віхуро, живу тут десять років. Почуваюся тут, як удома. Й переконаний – ми б могли порозумітися без того, аби битися.

      – То все політика. Я не маю наміру в разі чого ставати на бік тієї спільноти, яку ви представляєте.

      – Я прийшов до вас як приватна особа.

      – Особа, яку я знаю всі ці десять років. І яка час від часу завдавала мені особисто чимало клопоту. Не кажучи вже про цілу львівську кримінальну поліцію. Ви можете бути й буваєте дуже прикрим, пане Кошовий.

      – Ви так само. Тим не менше, нас це за десять років не посварило.

      Віхура СКАЧАТЬ