Офіцер із Стрийського парку. Андрій Кокотюха

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Точніше, – поліцейський висякався в картату хустку, – їх знайшли вранці, коли сонце зійшло. Місце ще раз обійшли, метрах у ста від тіла валялися.

      Сіпнулося віко, так сильно, що Кошовий притримав його пучкою.

      – Викинули. Це означає, вбивця обшукав свою жертву, забрав усе, що було в кишенях. Зокрема – документи. Адже їх носять із собою, хіба ні?

      – До чого ви ведете?

      – Його обшукали, ось до чого. Вбивця лазив по кишенях жертви. І явно не для того, аби знищити документи, тим самим завадивши встановленню особи. Так можна і лице спотворити, до речі. Але їх викинули, як непотріб, – він затягнувся, скосував на Віхуру, налив ще по чарці. – Це може означати тільки одне, панове. В кишенях Яблонського вбивця шукав дещо цінніше і напевне знайшов.

      – Наприклад?

      – Гроші.

      – Банально.

      – Тим не менше. Ви досвідчена людина, пане Томаш. Знаєте – часом людей позбавляють життя за пару корон. А в жертви явно було при собі більше.

      – Пан Лінецький згадував гаманець із крокодилячої шкіри. Вбитий хвалився ним.

      – О, бачте. Він сам по собі чимало коштує.

      – Ніхто не вбиває за гаманець без грошей.

      – Ми не знаємо, скільки офіцер мав учора з собою.

      – Іменний револьвер, – мовив раптом поліцейський, потому одним ковтком спорожнивши чарку.

      – Як? – Клим подався вперед.

      – Тіло впізнав товариш убитого, теж офіцер, легіонер. Рафал Лінецький, він ще напередодні заявив про зникнення пана капітана.

      – Що?

      У пана Томаша розв’язався язик, він почав говорити цікаві речі.

      – Коли бути точним, пан Рафал прийшов зранку. Був дуже стурбований, що не дочекався свого друга пана Юліуша, вони домовились зустрітися в салоні однієї світської дами. Яблонський, зі слів Лінецького, був душею компанії. Ніколи не пропускав збіговиськ. А коли вранці він не відчинив, тут друзі й сполошилися. Йому показали невпізнані трупи, впізнав. Відразу дав свідчення.

      – Отак просто заявив – капітан носив із собою зброю?

      – Чого соромитись! Наган отримав за хоробрість. Можна сказати, як додаток до медалі.

      Клим замислено потер перенісся.

      – Знаєте, я не військовий. Людина цивільна від маківки до п’яток, у Росії до перевороту таких іменували шпаками, презирливо.

      – До чого це?

      – Погано знаюся на військових нагородах. Хіба до всякої додається іменна зброя?

      Пан Томаш глянув на Віхуру, зітхнув.

– Я так само не великий знавець. Кажу почуте від пана Лінецького. Капітан Яблонський, з його слів, минулого року послужив у ландверському полку.[18] Здається, Німецької південної армії.[19] Брав участь у боях, був поранений, за це відзначений медаллю «За хоробрість».[20]

      – Попри свою необізнаність, знаю – це вища нагорода для нижніх чинів.

      – Дивно, – гмикнув пан Томаш. – Я запитав пана Рафала те саме. Ми з вами можемо мислити СКАЧАТЬ