Офіцер із Стрийського парку. Андрій Кокотюха

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ самопочуття. Ожив і запашів, коли повернувся до улюбленої справи.

      Тепер Кошовий переймався – відставний поліцейський знову здаватиме.

      За десять років їхнього знайомства Клим уперше завітав до Віхури додому. Комісар відчинив у халаті, вибачився, запросив до апартаментів, залишив гостя на короткий час і повернувся, вже вбраний у звичний Кошовому старомодний елегантний костюм та при строгій краватці. А далі неабияк здивував, запитавши:

      – Чогось вип’ємо, пане Кошовий?

      Відповів не відразу.

      – Гм… Хіба пані Віхурова…

      – Та не переймайтеся, то вона сама все придумала, – відставний комісар умостився зручніше в глибокому кріслі. – Довго бігала, шукала, чим би ще полікувати мій багатостраждальний шлунок. Ось вибігала: хтось порадив робити настоянки на домашній горілці, бо продукція Бачевських для цього чомусь не годиться. Потім те все ще й відціджується, якось особливо готується. Словом, нарешті прийшов той час, коли рідна жінка сама налила міцненького й піднесла.

      – Що ви їй на те сказали?

      – Нічого. Подякував гарно. Там напою в чарочці небагато було. Але все одно смак давно забутий, як і відчуття. Знаєте, так кілька днів минуло. Приймав за годинником, чотири рази на день, дружина про те дбала. І маємо – минулося! – Віхура задоволено посміхнувся. – Закріплюємо лікування.

      – Так, глядіть, усього себе зцілите горілкою.

      – Не шкіртеся, пане Кошовий, зараз самі спробуєте.

      На цих словах зайшла пані Віхурова – повна протилежність своєму чоловікові. Невисока, худенька, жвава, при тому – розважлива. Інша б на її місці вклинилася б у розмову. Натомість вона мовчки поставила на стіл тацю з карафкою, повною наполовину. Дала чоловікам чарки, наповнила настоянкою, глянула з підозрою на Клима, підхопила тацю й занесла назад, не лишаючи гостеві жодних шансів розкуштувати комісарові ліки.

      – Частуйтеся, – запросив Віхура.

      Вони випили, й Кошовий відчув на язику щось пекуче, від чого зробилося терпко в роті, потім стравоходом пройшло тепло.

      – Від чого воно лікує?

      – Мене – від усього. Ви самі маєте знати, де вам болить.

      Клим покрутив чарку за ніжку, поставив її на столик перед собою.

      – Чесно кажучи, не розібрав.

      – Тобто?

      – Ще б спробувати. Трошки більшу порцію.

      – Ви завжди зловживали, пане Кошовий, – буркнув Віхура. – А я вам у цьому заздрив. Тепер, бачте, ми зрівнялися в можливостях. І досить, ви ж не настоянки пити прийшли.

      Віко сіпнулося, але легенько. Клим нервував не тому, що не знаходив слів для комісара. Його дуже хвилювало обмеження в часі. Доба, максимум – дві: він не був певен, що впорається. Час штовхав у спину, заважаючи думати й відволікаючи від важливого.

      – Мені потрібна допомога.

СКАЧАТЬ