Це я, званий Чемерисом…. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

      У Заїчинцях, як і в більшості тодішніх сіл до більшовицького, Жовтневого перевороту, була церковно-парафіяльна школа або – парафіяльна, адже діяла вона при церковній парафії і належала духовному відомству. Початкові парафіяльні школи були однокласні (2–3 роки навчання) і двокласні – 4–5 років навчання. Селянські діти, бідняки з бідняків, здобували там елементарну грамоту – вміння читати, писати і рахувати. Для не дуже вдатних до навчання дітей і цього було забагато (принаймні досить), а ось для здібних то було великою підпомогою, вікном у світ широкий. І міф про нібито суцільну неписьменність українського села до сімнадцятого року є більшовицьким міфом, створеним з політичних міркувань. Щоправда, не кожна сім’я віддавала дітей до школи (навчання було добровільним) – з різних міркувань. І все ж, наприклад, у 1910 році в Заїчинцях на 1329 жителів (це разом з малими, ще дошкільного віку дітьми, а сім’ї тоді були багатодітними) нараховувалось тільки «добре письменних» 330 осіб. Елементарну ж грамоту знали майже всі – тією чи тією мірою. Газет і книг у селі тоді не водилося, а ось Біблію могли читати майже всі люди старшого віку.

      Учнем заїчинської церковно-парафіяльної школи був і мій батько – Лука Макарович Чемерис, тоді просто Лука, маленький хлопчик, що ніколи не відзначався здоров’ям, але був надзвичайно твердим і цілеспрямованим у досягненні своєї мети. Народився він року 1912-го і за народженням мав – за канонами майбутніх радянських ідеологів, – просто-таки зразкову біографію: бідняк із бідняків! Покійна мати моя, бувало, згадувала (а сама вона походила з середняків, себто трохи заможніших селян, її батьки навіть мали свою конячину, пару волів і ще щось там із живності, а також землю), що бідніших за Чемериса Макара Семеновича, батька мого батька, у Заїчинцях тоді не було. А втім, забігаючи наперед, скажу, що таким же бідним Макар Чемерис залишався і за радянської влади в колгоспному господарстві! Більше того, саме за радянської влади він переніс найжахливіший голодомор (дивом уцілів) та й інших утисків зазнавав. Не завжди вистачало й на пісний борщ з квасолею, без жодної краплі жиру чи олії, а про хліб Чемериси більше мріяли, аніж їли його – за колгоспного ладу, коли за популярним тоді висловом вусатого кремлівського горця «жити стало краще, жити стало веселіше».

      За тих злиднів та СКАЧАТЬ