Це я, званий Чемерисом…. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ односельцям у селі поставлено пам’ятник[6], стела з їхніми іменами. Іноді мені здається, що я – тоді п’ятилітній хлопчина – бачив, як заїчинські чоловіки їхали на ту прокляту війну.

      Мерещиться крізь даль років, що прощалися на вигоні, біля сільради, де зібралося все село. Чую, як плакали жінки і діти, а машини з чоловіками одна по одній прямують до мосту, на Семенівку – багатьом з них не судитиметься більше ніколи повернутися в рідне село.

      як мій рідний татусь один-єдиний раз у своєму житті «стрибнув у гречку!» І що з того вийшло… (було, й таке було)

      Трудову біографію мій батько розпочав напрочуд добре.

      З чотирнадцяти років – на злеті. Його любили й шанували і вже тоді – в чотирнадцять років! – з повагою величали не інакше, як Лукою Макаровичем. І все життя – тільки неодмінно на ім’я й по батькові. Жоден з односельців не удостоювався такої честі!

      Змалечку батько любив книги, Шевченка знав напам’ять, брав участь у сільському гуртку художньої самодіяльності й особливо з успіхом грав (про це в селі ще й мені розказували старожили) різні веселі ролі в комедіях – вдачу мав веселу, знав багато анекдотів, чудакував, любив читати зі сцени гуморески Остапа Вишні, що тоді тільки-но починався як гуморист, уривки з «Енеїди» Котляревського, співомовки Степана Руданського, байки Євгена Гребінки та Леоніда Глібова. Журнал «Червоний перець» (це крім «Вістей ВУЦВКу» та «Селянської правди») жадібно перечитував від початку до кінця і весело сміявся. Коронною його роллю на самодіяльній сцені була роль тоді популярного в селах Стецька із «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ’яненка. Все наше село захоплювалося його грою, а діти повсякчас бігали за ним вулицями і просили їм «показати Стецька». А коли він сватався до дівчини Шури Гуржій, то вона спершу відмовлялася – ледь чи не зі сльозами. Мені мати сміючись розказувала через багато років, як вона тоді плакала, коли її видавали за Луку Чемериса. Він їй подобався, і вона хотіла за нього піти, але… Але ж він Стецька грає! Ану як мене в селі дражнитимуть жінкою Стецька. А може, він і насправді такий?

      У чотирнадцять років батько вже працював землеміром (невідомо, чи вчився де на цю справу, чи ні), був членом товариства «Геть неписьменність!», потім – членом Всеукраїнської надзвичайної комісії і активно «озброював знаннями» своїх односельців. Як почалися колгоспи – став бригадиром. У 1934 році в селі був лише один комуніст (факт промовистий, селяни, як чорт ладану, оминали компартію), але все одно в селі – план! – зорганізували партосередок – із комсомольців та співчуваючих їм. Тоді ж батька обрали кандидатом у члени партії – як активіста-комсомольця. В революцію, в краще життя, яке обіцяла збудувати партія, він свято вірив. Будучи кандидатом, батько вцілів під час тодішньої жахливої чистки партійних рядів – його на тім чистилищі навіть хвалили і прийняли в лави партії. Як був активним комсомольцем, так само активним став і членом партії. Вже й райком партії СКАЧАТЬ