Пекло на землі. Віталій Юрченко

Чтение книги онлайн.

      Минувши Глушківці, за Тарасівкою найшли своїх. Дорогою обганяли штаб 7-ї дивізії. Якась благородна штабістка, вилазячи на бричку, виявила радість.

      – Я очень рада, Колєчка[3], что проєдємся. Засідєлісь больно в етом грязном мєстєчке.

      – Воно, щоправда, мало приємности їхати назад, – байдужо відповідає Колєчка, підпомагаючи пані вилізти на бричку.

      – Нє всьо лі равно?! Ліш би прокататься. Свєжая атмосфера, новиє впечатлєнія.

      – Ах ти ж, короста чорносотенна, – не стримався мій Гарковець і зняв кріс.

      – Чекай. Притримай злість. Цим справі не поможеш.

      – І така погань по наших штабах водиться?! Тут серце крається з досади, кожну п’ядь землі лишаєш, наче себе частину, а їй любо проїхатись, однаково – куди б не їхати. А по колінах би ти їздила, кацапське стерво. Убити суку, щоб не наносила зарази. А штабіст теж вояка, що гниль таку погану возить…

      – Не суши, хлопче, даремно серця. Хіба в нас мало є старшин, що, крім «частіна, курєнь, утрімання», більш нічого українського знати не хочуть! Хіба їм Україна дорога? Вони за неї тільки ховаються до часу, а про «Златокаменну матушку Москву мріють».

      І справді. В наших військових верхах засіло багато чужих людей, шкурників, запроданців чи активних хитрих ворогів, що підтинають нашу справу. Чого, наприклад, полковник. Виноградов руйнував Гайдамацький полк? Не дбав про добробут козака, без набоїв кидав у тяжкі бої. Почув, що на «Юге Росії» заворушився Денікін. Отож знищити кращу частину, щоб, на випадок зустрічі з білими завойовниками, Україна не мала добрих бойових частин, військової слави, гордині нашого козацтва. Або який лиходій в так прикрий час видумав військову форму – «пагони» козакам?.. Рік тому наш вояк їх здирав, з ненависного царського офіцера-держиморди, а сьогодні йому чіпляють знову їх. Здалось це лиш на те, щоб збаламутити козака, збудити в ньому непевну думку, мовляв панки українські хотять пагонів, лиш пофарбованих на інший кольор. Неспроста ж і бій виник у Наливайківськім полку, як форму видавали: козаки самі один в одного з матерією пагони зривали. Немилим оком глянуло й село: буржуї, старорежимні жовто-блакитні.

      І робилось це в найскрутніший час, у липні. Армія трималася на волоску. Дух зневіри, безнадії захланно опановував найтвердіших. Ще й провокаційні чутки в частинах множились. Одного дня ширилась в полках трівожна вістка: Щербаков (рос. генерал) з Румунії наскочив з великою армією на Кам’янець, знищив всю Директорію, а самого Петлюру забрав з собою.

      – Пропало все. Кидаймо фронт, рятуймося самі, – чулося голоси козацтва. Мусив головний отаман посилати по полках спеціального листа та закликати вояків змагатись до останнього, ще справа, СКАЧАТЬ