Пекло на землі. Віталій Юрченко

Чтение книги онлайн.

      – Ви хто такі? – підбіг до трьох, збитих коло першої тачанки.

      – Ох, Дячішіна… Таваріщу, пажалєй, ох…

      – Дячишин?! Цей балтський братовбивця ще й досі оперує?!

      І біг за лавою, бо робота просилась: ціляли на ходу, збивали коней, доганяли ранених, настигали живих, косили, розправлялись без розбору. Борецький витягнув з-під тачанки «Максима» і заграв у слід втікачам.

      Захоплені успіхом, забігли ми аж на долину. Аж тут перемінилось. Задні тачанки, що вчасно дали ходу, мали змогу оглянути картину. Помітивши, що нас мало, вони стримали втікачів, на очах наших виладнались і з крикливими матюками пішли на нас.

      Я не відважився кидатись серед поля на незрівняно більшу силу й велів перебігати на горб. І на нашому боці втрати: один ранений, другий.

      Дячишин, помітивши відступ, налягав сміливіше. З горба ми брали, як ворон, на мушку. Було на кому випробувати меткість ока кожному стрільцеві. А ворог нахабно насідав. Ось вже збігали з диким криком у долину.

      Ми скористалися з цього й кинулись назад до ліса. В кількох кроках до нього на нас сійнули з кулемета. Упав мій бойовий товариш Гриценко Антін.

      Наше положення ставало безвихідне. Укрившись в захистку, уперто відбивались, але непевні були, чи не обходять. Пробиватися ж 25 багнетам було неможливо.

      Занепокоївся. Коли б хоч Гарковець добіг до штабу своєчасно. А там гула невгомонна пальба. Гранати з ревом-розпачем розстріскувалися над селом.

      Кілька разів зривались червоні, але ми влучно попадали – косили їх ряди.

      Смеркало вже, як прибіг Гарковець, а разом з ним розстрільною чета Музики П. Підбадьорені підмогою, зразу кинулися в атаку й пігнали ворога долиною.

      Аж опівночі відпочивали, а ранком звели підрахунки. В наших лавах три забитих та шість ранених, зате налічили 39 убитих дячишинців та з два десятки ранених, у додаток три парокінних тачанки й один «Максим». Дістав я тоді похвалу.