Пекло на землі. Віталій Юрченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тут же зараз, під горою. Та, рятуй вас, Боже! Уб’ють анцихристи. Там крик такий зняли та стрілянину, що рятуй Боже. Верніться, чи заховайтесь десь, садки густі.

      – Ну да. Садочки у вас гарненькі. Скажіть, хороший дядю. Чи до попа садочками добратись можна?

      – А чом же ні. Лівим боком та через річку та й просто в батюшків город. Тільки ще раз кажу: рятуй вас Боже, не попадайтесь бісурманам в руки, тож не люди, а рятуй Боже.

      – Гаразд, дякую, дядю.

      Не треба тратити ні хвилини. Післав Гарківця забрати чету й городами ударити.

      – Коли маєте, дядюню, час, то може пройдемось на лівий бік і вкажете дорогу до батюшкового садка.

      – А чом би й ні, рятуй, Боже…

      Перейшли дорогу, вступили подвір’ям у садок, пройшли зеленим холодочком і стали на стежці під загатою з бадилля.

      – Оцею стежкою, козаче, прямісінько до річки, а там долиною трішечки й ліворуч криниця. Від неї стежкою просто в панотців двір. Тільки глядіть, як п’яні будуть ті харцизи, не йдіть, бо вбють іроди, рятуй, Боже.

      – Ні, дядюню, а лиш так. Спасибі. Вернімося назад.

      Попід тином сунула гусаком чета.

      – То ви тут не один! А рятуй, Боже, – радісно здивувався дядько.

      – Як бачите, гурток. Хочем комуні втерти маку.

      – А дай Боже. От молодці, рятуй нас Боже, – оживився дядько. – Сюди, за мною хлопченята, аж до криниці проведу. От потіха буде, рятуй, Боже. Та не щадіть їх, бузувірів. Доволі назнущались над хрещеним миром. Чули, як батюшку Александрівського намучили: їздили живорізи на ньому, як на скотині. І грому Божого на них нема. О, рятуй, Боже.

      Ми тихо й шмалко йшли, а дядько розповідав про лицарства комунарські. На долині присіли.

      – Котрий же то город, дядюню?

      – Садок он під горою, груша висока, а далі тополі між ними й подвір’я. Але чи не краще було б вуличкою, ось недалечко, та забігти з воріт, а то ще випорснуть лихі, рятуй, Боже…

      Вагалися, садком, чи вулицею. Нас 16, а їх зо 30. Е, рятуй, Боже, як дядько каже.

      – Гусаком на вулицю й попід загату швидко!

      І схильці, підскоком, затаївши лоскотне хвилювання, подріботали вулицею, загнули трохи праворуч і з гучним «Слава» влетіли в попівський двір.

      З-під лип у холодочку обізвався нервовий стріл.

      – Кидай зброю, руки вверх! – крикнуло кілька наших голосів. І одинадцять пик, заскочених, дійсно, що на слизькому, в телячім переляку дивились на цівки крісів.

      – Зв’язать та міцно. Варту на дорогу, бо тут не всі.

      – Братва, что за ш… – вибіг з хати розпанаханий один. З комори вилетіло два напівроздягнених.

      – Петлюровци?! – роззявив багрову рябу пащеку один.

      – Так, братішечка. Не сподівався? Ану, ставай-но під налигач, – порядкували хлопці.

      – Что? Меня! Красногвардейца! Петлюровская свора вязать?! Да я краснознамьонєц…

      – Давай злодійську лапу, бо як тарахну, то зразу в очах СКАЧАТЬ