Книга радості: вічне щастя в мінливому світі. Дуглас Абрамс

Чтение книги онлайн.

      – Так. О третій.

      – О третій?

      – Завжди.

      – І молишся по п’ять годин? – архієпископ підняв п’ять пальців для увиразнення.

      – Так.

      Архієпископ глянув угору і похитав головою.

      – Ні, це забагато.

      – Іноді я міркую про природу самосвідомості, використовуючи так званий семиетапний аналіз, – сказав Далай-лама.

      Джінпа згодом пояснив, що це – буддійська практика медитативних роздумів, у процесі якої людина шукає природу самосвідомості, аналізуючи стосунки між собою та фізичними і ментальними аспектами тіла й розуму.

      – Наприклад, – вів далі Далай-лама, – зараз, коли я дивлюся на тебе й аналізую, то бачу, що це мій дорогий, шановний друг єпископ Туту. Ні, це його тіло, не він сам. Це його розум, але не він сам.

      Далай-лама нахилився вперед, щоб підкреслити цю думку, представляючи стару як буддизм парадоксальну загадку.

      – Де самосвідомість єпископа Туту? Ми не можемо її знайти, – він жартома вдарив архієпископа по руці.

      Архієпископ мав трохи заворожений і приголомшений вигляд.

      – Справді ?

      – Отже, зараз, – підсумував Далай-лама, – у квантовій фізиці дотримуються схожої думки. Будь-яка об’єктивна річ насправді не існує. За великим рахунком, ми нічого не можемо знайти. Це скидається на аналітичну медитацію.

      Архієпископ спантеличено затулив обличчя руками.

      – Я так не вмію.

      Хоча Далай-лама заперечував присутність справжнього єпископа Туту, там була людина, друг, який був особливим і, без сумніву, важливим для нього, попри його приязне ставлення до геть усіх. Ми з Джінпою говорили про те, завдяки чому ці взаємини здаються такими важливими. Для них обох справжній друг є рідкістю. Зрештою, у клубі моральних лідерів не так багато членів. У їхньому житті безліч людей, які ставляться до них як до ікон. Мабуть, зустріч із людиною, котра не намагається зробити фото, для них є полегкістю. Безперечно, їх також об’єднують цінності, що лежать у підґрунті всіх релігій, і, звичайно ж, фантастичне почуття гумору. Я почав розуміти, наскільки невід’ємною для відчуття радості є дружба і стосунки загалом. Протягом тижня, який ми провели гуртом, ця тема зринала багато разів.

      – Я розповідаю людям, – промовив архієпископ, – що однією з найвидатніших твоїх рис є твоя незворушність, і я кажу: «Знаєте, він щодня зранку проводить п’ять годин у медитації», і це проявляється в тому, як ти реагуєш на болючі речі – біль твоєї країни і біль світу. Як я вже сказав, я намагаюсь, але п’ять годин – це занадто.

      Архієпископ із притаманною йому скромністю і непретензійністю применшував власні щоденні молитви, що тривають три-чотири години. Він дійсно спить довше… до четвертої ранку.

      «Що ж такого є в духовних лідерах, – подумав я, – що дає їм змогу завжди рано СКАЧАТЬ