Остання справа полковника Принципа. Сергій Постоловський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Була якась справжня чоловічість, якої ні американець, ні українець не зустрічали серед інших. Правда, Стрижак бачив таку саму чоловічість у полковника Принципа та, на жаль, спілкуватись з ним міг тільки по роботі. Полковник був зовсім інший, останній з могікан у тій країні. І Стрижак поважав його за це.

      Американця звали Майкл Лоррінг.

      Він був аскетом у всьому, що стосувалось його особистого життя, його дороги, на яку він ступив 23 роки тому. Мінімум жінок, солодощів, комфорту та лінощів. Лінь Лоррінг відверто зневажав. Він виснажував себе розумово та фізично, дотримуючись тієї точки зору, що тільки труднощі та наполегливість роблять з чоловіка того самого, справжнього чоловіка. Він сприймав тільки три речі: покірність підлеглих, своя особлива лінія та відсутність боргів. Його стрімка наукова кар’єра, його розум та феномен звернули на себе увагу хлопців з Управління. Вони запропонували, а він через два дні дав згоду. Ось і вся історія початку його іншого, таємного життя. Життя нелегального агента. Людини, іноді здатної непомітно для інших втручатись в долі цілих країн та народів.

      Майкл Лоррінг назавжди прикипів до Центрально-Східної Європи. Йому подобались вузенькі вулички Праги, аристократичність та велич споруд Кракова, нові архітектурні конструкції бізнесової Варшави. Його тягло до палаців Будапешту, нічної і такої старовинної Братислави, ранішнього Мінську, ділового Бухаресту, метушливого Кишинева та вкрай модернізованого Києва. Він вільно володів чеською, польською, угорською, російською. Розумів українську, русинів в Закарпатті, деяких румунів на кордоні з Одеською економічною зоною та циган, що заполонили стару Європу і вже вимагали від Парижу, Варшави, Лондона та Берліну власної держави. Мовляв, нехай дехто на сході Європи подумає про «нашу історичну територію».

      Він зачитувався книгами про жахливу війну в колишній Югославії. Про Біла Клінтона і війська НАТО. Про сербів, хорватів, чорногорців… Іноді йому було моторошно від звітів різних комісій, яким давали доручення розслідувати військові злочини. Жах наповняв його. Він гнав той жах геть, і починав таємно захоплюватись Балканами. Точніше не самими Балканами, а тим, як все було зроблено. Захотіли – розвалили. Втрутились, ввели війська, розпочали бомбардування. Знищили цілі селища і міста, тисячі невинних людей, проте свого досягли. Що може бути прозаїчнішим, ніж теза про ціль, яка все-таки виправдовує засоби?

      Він поклонявся Америці, адже останні сто з лишнім років, саме вона правила бал на планеті Земля. І нехай Китай, Росія, Індія, Європа і ще чорт знає хто заявляють там свої права – у військовій сфері всім їм до Америки, як до неба рачки. Тільки Америка дозволяла собі нападати на іншу державу, без згоди на те світової спільноти та всупереч спочатку рішенням ООН, а вже потім Світової Ліги. Так само діяли одні лишень терористи, які з першого року століття, з того самого «чорного вівторка» в американській історії, були визнані реальною загрозою для безпеки ряду національних держав. СКАЧАТЬ