Мораль без релігії. В пошуках людського у приматів. Франс де Вааль

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Дарвін теж визнавав відсутність моралі в царстві природи та дозволив собі застрягнути в глухому куті Гакслі. Дарвін був занадто розумний для цього, про що я говоритиму нижче, ось чому ці міркування досягли піку абсурду, коли Річард Докінз відкрито відрікся від Дарвіна, заявивши у своєму інтерв’ю в 1997 році, що «в політичному та суспільному житті ми маємо право не зважати на дарвінізм»{32}.

      Я не хочу наводити цитати, від яких тхне ще гірше. Єдиний науковець, який дійшов цілком логічного висновку (навіть якщо я повністю з ним не згоден), – це Френсіс Коллінз, голова найбільшої федеральної дослідницької агенції Америки, Національного інституту охорони здоров’я. Прочитавши всі книжки, у яких піддають сумніву еволюцію моралі, та переконавшись у тому, що, незважаючи на це, людство все ж керується якимись правилами, які визначають його поведінку, Коллінз не знайшов іншого виходу, окрім як апелювати до надприродних сил: «Моральний закон є для мене найбільш помітним і сильним свідченням існування Бога»{33}.

      Звичайно, шанований генетик відразу ж став посміховиськом в очах атеїстичного руху, що тільки починав зароджуватися. Хтось заявляв, що він забруднив науку вірою, а Докінз із характерною поблажливістю назвав його «нерозумним хлопцем»{34}. Не торкатимемося більш глибокої проблеми, яка полягає в тому, що, незграбно повівшись із моральним питанням, біологи залишили широко відчиненими двері для альтернативних думок. Усього цього епізоду можна було б уникнути, якби Коллінз ознайомився з більш вдумливою літературою про еволюцію, що бере свій початок від книги Дарвіна «Походження людини» («The Descent of Man»). Коли читаєш цю книжку, то усвідомлюєш, що немає абсолютно ніякої потреби жертвувати своїми переконаннями. Дарвін без проблем сумістив мораль і еволюційний процес, визнав вроджену здатність людини робити добро. І що найцікавіше для мене, він побачив емоційний зв’язок людини з іншими тваринами. Для Гакслі тварини були безмозкими автоматами, але Дарвін написав про їхні емоції цілу книгу, у тому числі про їхню здатність до співчуття. Один незабутній приклад стосується собаки, який ніколи не проходив повз кошик, де лежав кіт, його хворий приятель, не облизнувши його кілька разів. Дарвін розглядав це як точну ознаку емоційної прихильності. У своїй останній записці до Гакслі, яку він написав незадовго до смерті, Дарвін не міг стриматися, щоб не посміятися з картезіанських схильностей свого друга, та натякнув, що якщо тварини – це машини, то й люди мають бути машинами: «Прошу Бога, щоб у світі було більше таких автоматів, як Ви»{35}.

      Праця Дарвіна дуже суперечить «теорії лиску». Наприклад, він припустив, що мораль розвинулася безпосередньо з соціальних інстинктів тварин, коли сказав, що «було б абсурдно говорити про ці інстинкти як про такі, що розвинулися з егоїзму»{36}. Дарвін бачив потенціал для справжнього альтруїзму, принаймні на психологічному рівні. Як і більшість біологів, він проводив СКАЧАТЬ