Мораль без релігії. В пошуках людського у приматів. Франс де Вааль

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що в ті часи, на початку 1960-х років, в історичних книгах не було нічого, крім самомилування. Зрештою, я зайнявся біологією.

      Оскільки за політичними переконаннями я залишався лібералом, то мені емоційно дуже імпонувало, що проста дискусія на кшталт «ти почешеш мені спинку, а я – тобі» доволі швидко створює логічну базу для справедливості, оскільки я був по інший бік паркану від цієї жахливої біологічної традиції права найсильнішого»{19}.

      Відвідавши похорон Прайса, Гамільтон пішов до його сквоттерської[1] квартири, щоб врятувати папери, що залишилися по смерті науковця; він зазначав, що відчуває спорідненість із людиною, яка наприкінці свого життя почала розмовляти з Богом («Я намагаюся в усьому бути рабом Божим і віддавати на Його суд усі великі й малі питання»){20}. Одним із пояснень передчасної смерті Прайса було те, що він був глибоко засмучений власними розрахунками, як-от неможливість еволюції відданості всередині групи без еволюції тортур, крадіжок і вбивств за її межами. Думка про те, що альтруїзм не може виникнути без негативного зворотного боку, викликала в нього зневіру. Але Прайс також плекав ідею, що особиста вигода стоїть на шляху до справжнього альтруїзму. Можливо, це гігантське непорозуміння коштувало йому життя, оскільки він досліджував межі людської натури, випробовуючи власну здатність до самопожертви. Неважливо, що людський альтруїзм здебільшого не діє в такий спосіб – він виростає з емпатії до тих, хто в біді, а весь сенс емпатії полягає в розмиванні межі між собою та іншим. Вочевидь, це робить відмінність між егоїстичними та неегоїстичними мотивами доволі туманною.

      Розуміючи, що емпатія повинна бути частиною будь-якої теорії людського альтруїзму, Тріверс випробував цю концепцію на Гамільтоні: «Колись давно я розмовляв про це з Біллом і спитав його: “А як щодо емпатії, Білле?”, і він відповів: “А що таке емпатія?” Ніби її й не було ніколи»{21}. Маю додати, що це дуже погано, оскільки увага до механізму функціонування альтруїзму могла б знизити кількість суперечок і плутанини щодо того, на що здатні гени. Дорога від генів до поведінки аж ніяк не є прямою, і психологія, яка продукує альтруїзм, заслуговує на таку саму увагу, як і самі гени. Помилкою ранніх теоретиків було те, що вони пропустили ці складнощі.

      Емпатія є здебільшого рисою ссавців, тож іще більшою помилкою великих мислителів було змішування всіх видів альтруїзму до однієї купи. Тут і бджоли, які гинуть за свій вулик, і мільйони клітин міксоміцетів, що створюють єдиний, подібний до слимака організм, який дозволяє розмножуватися лише небагатьом клітинам. Цей вид самопожертви поставили на один рівень із людиною, яка пірнає в крижану воду, щоб врятувати незнайомця, або з шимпанзе, який ділиться їжею з осиротілим дитинчам, що скиглить. Хіба міксоміцети мають ті самі мотиви, що й ми? А коли бджоли жалять зловмисника, то хіба вони не керуються радше агресією, СКАЧАТЬ